nikitanik: (Default)

 Переклад українською мій

Холодна перевісна. Голодний Старій Крим,
Як був створений Врангеля - так само в зв’язку з цим.
Вівчарки на дворах, залатані дрантини,
Такий же сірій і кусуючий дім.
Так само гарна серпанкова даль -
Дерева повісні ледь-ледь забрунькувались,
Стоять немов чує, і відображає жалість
Вчорашнім глупством розчепурений мигдаль.
Природа власного не впізнає лиця.
Й страхітні тіні України і Кубані -
Голодні, в туфлях повстяних селян
Чатують хвіртку, не торкаючи кільця ...

 

nikitanik: (надія)
  Holidays, oh holidays
C'est l'avion qui descend du ciel
Et sous l'ombre de son aile
Une ville passe
Que la terre est basse
Holidays
 
Holidays, oh holidays
Des églises et des HLM
Que fait-il le Dieu qu'ils aiment?
Qui vit dans l'espace
Que la terre est basse
Holidays
 
Holidays, oh holidays
De l'avion, l'ombre prend la mer
La mer comme une préface
Avant le désert
Que la mer est basse
Holidays
 
Holidays, oh holidays
Tant de ciel et tant de nuages
Tu ne sais pas à ton âge
Toi que la vie lasse
Que la mort est basse
Holidays
 
Holidays, oh holidays
C'est l'avion qui habite au ciel
Mais n'oublie pas, toi si belle
Les avions se cassent
Et la terre est basse
Holidays
 
Холідейз, о холідейз
Це літак, що пливе з небес,
І під його крилом
Проплива земля,
Як вона близька!
Холідейз
 
Холідейз, о холідейз
І церкви, і квартали міст -
Що робить там між ними Бог,
Їх любимий Бог?
Як земля близька!
Холідейз
 
Холідейз, о холідейз
І моря, і піски пустель
Пливуть під тінню літака
Води і піски
Як вони близькі!
Холідейз
 
Холідейз, о холідейз
Скільки неба і скільки хмар!
Не знаєш ти, не відаєш:
Стомлює життя,
Смерть уже близька.
Холідейз
 
Холідейз, о холідейз
Це літак, що пливе з небес.
О люба, ти не забувай:
Літаки ламаються,
А земля близька
Холідейз
 
 
nikitanik: (ілюзія)

Зійшло сонце; Україна

Де палала, тліла,

А де шляхта, запершися

У будинках, мліла.

Скрізь по селах шибениці;

Навішано трупу —

Тілько старших, а так шляхта —

Купою на купі.

На улицях, на розпуттях

Собаки, ворони

Гризуть шляхту, клюють очі;

Ніхто не боронить.

Та й нікому: осталися

Діти та собаки —

Жінки навіть з рогачами

Пішли в гайдамаки.



Отаке-то було лихо

По всій Україні!

Гірше пекла... А за віщо,

За що люде гинуть?

Того ж батька, такі ж діти —

Жити б та брататься.

Ні, не вміли, не хотіли,

Треба роз’єднаться!

Треба крові, брата крові,

Бо заздро, що в брата

Є в коморі і на дворі,

І весело в хаті!

«Уб’єм брата! Спалим хату!» —

Сказали, і сталось.

Все б, здається; ні, на кару

Сироти остались.

В сльозах росли та й виросли;

Замучені руки

Розв’язались — і кров за кров,

І муки за муки!

Переклад російською Юрія Шеляженка )

nikitanik: (ілюзія)

Не пропала Украины ни слава, ни воля,
Вновь нам, братья молодые, улыбнется доля.
Сгинут наши вороженьки утренней росою.
Править сами будем, братья, мы своей страною.
За свободу — не жалея ни души, ни тела, —
Встанет гордо перед миром род казацкий смелый.

Встанем, братья, все за волю — от Сяна до Дона,
Никому не покоримся в нашем общем доме.
Днепр-старик еще взликует вместе с Черным морем,
Счастье нашей Украины здесь доспеет вскоре.
За свободу — не жалея ни души, ни тела, —
Встанет гордо перед миром род казацкий смелый.

Страсть и удаль, труд усердный вложим в наше дело,
Чтобы наша Украина в полный голос пела.
Разлетится за Карпаты, по степям пройдется
Наша песня, наша слава в мире разольется.
За свободу — не жалея ни души, ни тела, —
Встанет гордо перед миром род казацкий смелый.

Автор перевода – Елена Болтушкина
https://www.facebook.com/voobschem/posts/10152247398887071?stream_ref=10
nikitanik: (ілюзія)
Слова: Олег Собчук Музика: Віктор Цой
Виконує: С.К.А.Й.

Замість тепла - хижа імла,
Замість надій - дим,
Замість вірити в себе -
Ми віримо снам.
Наші права - це порожні слова,
Для тих хто керує всім.
Та недовго чекати залишилось нам.

Приспів:
Ми прагнемо змін! Зміни єднають серця!
Ми прагнемо змін! "Їх" час добігає кінця!
Наша віра і розум нас у майбутнє ведуть!
Ми прагнемо змін! І зміни прийдуть!

Ми блукали по колу,
Вертались назад,
Але ми не втрачали мрій!
Ми шукали дорогу і вірили сонце зійде.
Ми втомились від гасел промов та тирад,
Ми вимагали дій!
Відчуваючи зміни, ми знали що день наш прийде.

Приспів.

І угору здіймаються руки міцні,
І стає плече до плеча.
В наших лавах кожен відчує, що він не один
Перед нами не встояти жодній стіні
І не варто ховати ключі -
Все одно ми відкриємо двері, двері до змін!

Приспів. (2)

І зміни прийдуть!
nikitanik: (ілюзія)
Стійте мовчки і рішуче
Як дерева в лісі частім
Із схрещеними руками
І з очами переможців.

Як насміляться тирани
Появитися між вами,
Ріжте, бийте і рубайте
Як вони із вами чинять.

Із схрещеними руками
Ви холодними очима
Без побоювань і страху
Подивіться в їхні очі.

Їхня лють од того зникне,
Їм у соромі й неславі
Доведеться повертатись
До позицій, звідки вийшли.

Піднімайтеся як леви
Незчисленними рядами
І звільніться від кайданів
У які вас закували.

Прийде день і буде свято
Їх бо купка, вас – багато.

Переклад Геннадія Сахарова

Побачив на ВФ - викладено перекладачем




"Stand ye calm and resolute,
Like a forest close and mute,
With folded arms and looks which are
Weapons of unvanquished war.
And if then the tyrants dare,
Let them ride among you there,
Slash, and stab, and maim and hew,
What they like, that let them do.
With folded arms and steady eyes,
And little fear, and less surprise
Look upon them as they slay
Till their rage has died away
Then they will return with shame
To the place from which they came,
And the blood thus shed will speak
In hot blushes on their cheek.
Rise like Lions after slumber
In unvanquishable number,
Shake your chains to earth like dew
Which in sleep had fallen on you-
Ye are many — they are few"

nikitanik: (ілюзія)
Сьогодні - день осіннього рівнодення (у 2013 році це 22 вересня)
Це день астрономічного початку осені. 22 вересня Сонце сходить точно в точці сходу і заходить точно в точці заходу. У цей день воно знаходиться під і над горизонтом однаковий час (тобто день дорівнює ночі).

Райнер Марія Рільке. "Осінній день" (Переклав Василь Стус)

Вже збігло літо. Господи, твори:
тепер затінюй соняшний годинник
і на долини напусти вітри.

Ще подаруй для літа кілька днів,
нехай останній плід іще дозріє
і виповниться соком. Заяріє
останнім хмелем в ярому вині.

Та вже бездомний хати не зведе,
самотній — весь свій вік самотнім буде,
безсонний — слатиме листи між люди
і неспокійно сновигати десь
алеями, де шерех листя всюди.


А в Японії цей день - національне свято, поминальний день. Святкування Дня осіннього рівнодення було затверджено 1948 року Законом про національні свята Японії. Згідно з цим Законом, мета Дня полягає у «вшановуванні пращурів та збереженні пам'яті про померлих».
nikitanik: (ілюзія)
Originally posted by [livejournal.com profile] emarinicheva at Оксана Забужко - Наталья Горбаневская. Иван Малкович - Татьяна Савченко.
Очень рада видеть на украинском портале переводы, в частности, Натальи Горбаневской ("Русский мотив" Оксаны Забужко) и Тани Савченко ( "С ангелом на плече" Ивана Малковича): http://alarum.16mb.com/2013/08/ukrayintsi-rosijs-koyu-br-poety-perekladachi-perebizhchy-ky/
Размещала их раньше в своём журнале. Напомню ещё раз:

Оксана ЗАБУЖКО
РОСІЙСЬКИЙ МОТИВ

…Що падав дощ, і що старечий голос —
уже не чоловічий, не жіночий,
а тільки злий і сповнений розпуки —
кричав із саду в перекрив гармошці
з однаким синкопічним перебором
(так мореві кричать поверх прибою,
щоб не здуріти!) — все про те, що “много”,
і знову — “много, много, много раз”…

Read more... )

nikitanik: (ілюзія)
Чи знаєте ви
українську ніч?
Ні,
ви не знаєте української ночі!
Тут небо
від диму
дедалі чорніш
і герб
зорею п'ятикутною
блискоче.
Де горілкою,
відвагою
і кров'ю
Запорозька
вирувала Січ.
Загнуздавши
у дроти Дніпровя.
скажуть:
- Дніпре, сили нам позич! -
І Дніпро
по вусах дроту, по пасах
електричний струм
несе по корпусах.
Либонь, рафінаду
і  Гоголь радий!
Ми знаєм,
чи курить Чаплін,
чи чарку хилить.
Ми знаєм
Італії безрукі руїни;
ми Дугласів* галстук
напам'ять завчили...
А що ми знаєм
про лице України?
Знань у росіянина
не глибока
товщ -
тим, хто поруч,
пошани мало.
Знаємо лиш
український борщ.
Знаємо ще
українське сало.
І з культури
знань не широченько:
окрім двох
уславлених Тарасів -
Бульби
та відомого Шевченка, -
ані з місця руш,
як не старайся.
Притиснеш його -
дурницею зморозить.
викладе весь
вантаж розумовий:
візьме й розповість
зо двоє курйозів,
анекдотів
української мови.
Я кажу собі:
товаришу москаль,
на Україну
зуби не скаль.
Вивчіть мову цю зі стягів -
лексиконів мас повсталих, -
Велич в мові і простота:
"Чуєш, сурми заграли,
Час розплати настав..."
Хіба є щось
звичайніше
й тихіше за слово,
витерте від у живлення, "слышишь"?!
Я немало слів придумав вам,
важу їх, і хочу,
аж розчулись,
щоб зробились
віршів
всіх моїх
слова
важучими,
як слово "чуєш".
На один копил
людей не ліч,
щоб сором не їв очі.
Чи знаємо ми
українську ніч?
Ні,
ми не знаємо української ночі.
* Популярний американський кіноактор Дуглас Фербенкс.
Переклад з російської
Леоніда Первомайського
nikitanik: (ілюзія)
Це унікальний твір. Здається, він написаний для нас і про нас. А насправді сонети Шекспіра були опубліковані в 1609 році – рівно 400 років тому! Отже, людина не змінилася за цей час? І людська спільність також не змінилася? І так само штовхає світ до Драматичного Кінця... А кінця-краю то й не видно! Можливо, – в нас попереду ще 400 років?

66 сонет
(оригінал)
Tired with all these, for restful death I cry, –
As to behold desert a beggar born,
And needy nothing trimm'd in jollity,
And purest faith unhappily forsworn,
And gilded honour shamefully misplac'd,
And maiden virtue rudely strumpeted,
And right perfection wrongfully disgrac'd,
And strength by limping sway disabled,
And art made tongue-tied by autority,
And folly (doctor-like) controlling skill,
And simple truth miscall'd simplicity,
And captive good attending captain ill:
Tired with all these, from these would I be gone,
Save that, to die, I leave my love alone.

підрядковий переклад
Втомлений всім, я кличу заспокійливу смерть,
Бачачи гідність, від народження приречену на злиденність,
І пусту нікчемність, що процвітає в радощах,
І найчистішу довіру (віру), яку зневажливо (непорядно) обманули,
І позолочені почесті, що їх ганебно надають,
І цнотливу доброчинність (дівочу честь), жорстоко зневажену,
І справжню досконалість, несправедливо ображену,
І силу, котру затирає негідна влада,
І мистецтво, приречене владою на мовчання,
І тупість, що з напучуваннями перевіряє знання,
І чесну правдивість, названу дурістю,
І уярмлене добро в рабстві у переможного зла.
Втомлений цим усім, я хотів би позбутися від усього,
Коли б, помираючи, я не мусив би робити самотнім того, кого люблю (свою любов).

Переклад ДМИТРА ПАВЛИЧКА (українська класика):
Я кличу смерть – дивитися набридло
На жебри і приниження чеснот,
На безтурботне і вельможне бидло,
На правоту, що їй затисли рот,
На честь фальшиву, на дівочу вроду
Поганьблену, на зраду в пишноті,
На правду, що підлоті навдогоду
В бруд обертає почуття святі,
І на мистецтво під п'ятою влади,
І на талант під наглядом шпика,
І на порядність, що безбожно краде,
І на добро, що в зла за служника!
Я від всього цього помер би нині,
Та як тебе лишити в самотині?

Переклад Станіслава Нечаєва, грудень 2007р. (політичний, на злобу дня):

Cтомився з цим усім, за смертю я кричу,
Як гідних бачити з народжень жебраками,
І ницих покидьків, зодягнених в парчу,
І найчистішу віру, зраджену верхами,
Й продажний гонор не в ганебнім місці,
Й дівочу честь у грубім продаванні,
І досконалість не на чільнім місці,
І силу, втрачену в кульгавім керуванні,
І як мистецтву влада в'яже язика,
Й до знань приставлено учену глупоту,
Й просту і щиру Правду кличуть Простота,
І як Добро слугує панівному Злу.
Cтомився з цим усім, у вічність я б пішов,
Та, врятувавшись, я лишу мою любов.
І ще багато різних перекладів )
nikitanik: (ілюзія)
В інтернеті викладено цей переклад з помилкою. А саме: останній рядок шостої (VI) глави в Бодлера звучить так: — Tel est du globe entier l'éternel bulletin. Очевидно, що правильний переклад має бути таким: От світу нашого довічний бюлетень! (В інтернеті скрізь викладено цей рядок з помилкою: Од світу нашого довічний бюлетень! - що взагалі позбавлає цей рядок будь-якого сенсу)

I
Дитя, закохане у мапи та естампи,
Вбирає світотвір очима ранніх літ!
Такий широкий світ в вечірнім світлі лампи,
I в згадках молодих такий маленький світ!

От вирушаєм ми. В томліннях і тривогах
Горять у нас серця... Бажання, гіркість, гнів,-
I ми колишемо у ритмі хвиль розлогих
Безмежність наших дум на тісноті морів

Той, утікаючи з безславної вітчизни,
А той одкинутий вітчизною - пливуть...
А третій, щоб забуть жіночих уст трутизну,
Від чар Цірцеїних рушає в дальню путь.

Він звіром стати мав. I от утік з неволі
На світло і простiр, під інший небозвід.
Хай сонце припіка, мороз обличчя коле,
Із губ стираючи гидких цілунків слід...

Та справжні мандрівці - то ті, що від'їжджають
Без цілі і мети... Серця легкі, як дим,
Вони призначення і долі не втікають
I мають на устах завжди одно: "Пливім!"

Бажання в них і сни як хмарок переливи,
Мов новобранець той, що догляда гармат,
Про втіхи снять вони, незнані і мінливі,
Що навіть імені у мові їм нема.

VI

Та й не забудемо ще речі головної!..
Ми, й не шукаючи, скрізь бачили одне -
На кожному щаблі драбини життьової -
Гріха безсмертного видовище нудне.

Ми жінку бачили: невільниця одвіку,
Самозакохана, несита і дурна...
Мужчину бачили: пожадливий і дикий,
Служник невільниці, загиджений до дна

Скрізь у пошані кат, а праведника гнано,
На святі - бeшкети і крові п'яний клич
Скрізь панування яд знесилює тирана,
А люд боготворить його пастуший бич

Релігій без кінця. Зарозумілі й ниці
Розташуватися хотять у небесах,
I святість на гвіздках, у вбогій власяниці,
Розкошів зазнає - немов у подушках.

Людина, як раніш, од власних сил п'яніє;
Нестримна, як була у давню давнину
Грозиться богові в зухвалій агонiї:
"Тебе, владико мій, мій образе, клену!"

Найбільші ж мудреці із людської отари
Втікають, щоб себе п'янити день у день
I в опії знайти безмежні, райські чари,-
От світу нашого довічний бюлетень!

VIII

Смерть... давній капітан. Пора! Напнім вітрило
Цей край докучив нам. О смерте! смерте! в путь
Довкола - океан, і небо як чорнило,
I лиш в серцях у нас твої огні цвітуть.

Пролий отруту нам, в ній радість нам світає.
Наш мозок спалено, жадоба серце рве -
Пірнуть в бездонний глиб (пекельних мук чи раю?),
У глиб НЕЗНАНОГО, щоб віднайти НОВЕ.


переклад тих самих рядків Цвєтаєвою )

post

May. 21st, 2013 01:43 pm
nikitanik: (ілюзія)
Originally posted by [livejournal.com profile] gloria_ma at post
А я то гадала, звідки у Лева Жемчужникова і Олексія Толстого (тих самих, що частина "Козьми Пруткова") така любов до України.
Жемчужников боготворив Шевченка, малював проникливі картини на українську тематику, мріяв про відродження української архітектури, збирав наш фолькльор. В в українському журналі "Основа" видавав свої гравюри із серії "Живописная Украина" - серію офортів, названих в честь і в пам'ять Т.Г.Шевченка і які, за задумкою Жемчужникова мов би служили продовженням однойменної серії Шевченка...

(картини, як і майже всі зображення в інтернеті - одна двадцята від оригіналу. Оригінал, до речі, в Київському музеї українського мистецтва)
Такий запис залишив Тарас після зустрічі з Жемчужниковим: «Як би я щасливий був побачити цю людину, яка так щиро, нелицемірно полюбила мою милу, рідну мову і мою прекрасну, бідну батьківщину».
А Олексій Костянтинович Толстой  був особистим другом Олександра II, і коли той в честь зходження на трон  підписував всім в'язням амністію, відмовився відпускати із заслання тільки Тараса Григоровича. І тоді граф Олексій влаштував істерику заявив: або ви, государ, підпишите амністію Шевченку, або ноги моєї тут ніколи не буде!"
І цар уступив...

Так от. Вони обидва - двоюрідні брати, правнуки (по матерям) останнього гетьмана України - Кирила Розумовського...

Ты знаешь край, где все обильем дышит,
Где реки льются чище серебра,
Где ветерок степной ковыль колышет,
В вишневых рощах тонут хутора,
Среди садов деревья гнутся долу
И до земли висит их плод тяжелый?
Read more... )
nikitanik: (ілюзія)
Originally posted by [livejournal.com profile] kovaliv at Поетичне.
крим. бабушка. язик. аптєка
тут всьо нє то і всьо нє так
тут мовой губят чєловєка
і льют на рани аміак!!!

... о пєрєкісі водорода
ізвєсно всєм із школьних лєт
а тут же "пэрэкыс" и "водэнь"
такіх і слов на свєтє нєт

довьол практічєскі до гроба
старушку фармацевт-упирь
из рук такого русофоба
смєртєлєн даже нашатирь!!!

* * *

за стіки літ вже б вивчив мову
тунгус чи друг стєпєй калмик
но крим нє подчініцца львову
аптєка. бабушка. язик
nikitanik: (ілюзія)
З днем народження, пані Ліно!
***
Страшні слова, коли вони мовчать,

коли вони зненацька причаїлись,
коли не знаєш, з чого їх почать,
бо всі слова були уже чиїмись.

Хтось ними плакав, мучивсь, болів,
із них почав і ними ж і завершив.
Людей мільярди і мільярди слів,
а ти їх маєш вимовити вперше!

Все повторялось: і краса, й потворність.
Усе було: асфальти й спориші.
Поезія - це завжди неповторність,
якийсь безсмертний дотик до душі.

***

До речі: післязавтра ( 21 березня) - Всесвітній день поезії.
Рішення ЮНЕСКО про встановлення Всесвітнього дня поезії було прийнято в зв'язку з тим, що поезія може допомогти людині розгадати найскладніші питання, вона формує громадську думку і насамперед передає внутрішні переживання як самого автора, так і читачів.
Поезія була і залишається найважливішою частиною сучасного мистецтва. Тому людство повинно навчитися цінувати поетичні рядки і знаходити в них справжнє багатство.
Йосип Бродський сказав про поезію, що це не просто "кращі слова у кращому порядку". Поезія - це вища форма існування мови.

А ми могли б відзначити День поезії, просто згадуючи свої улюблені вірші...
nikitanik: (ілюзія)
Originally posted by [livejournal.com profile] emarinicheva at Катерина Бабкина - Наталья Горбаневская: "Ось вона сидить i каже собi сама..."
ИЗ  ФРЕНДЛЕНТЫ

Катя Бабкiна:
Ось вона сидить і каже собі сама:
дев’яносто днів смоктала мене зима,
випивала, їла.
Я зробилася зморщена, буцімто у мені
розчинилися всі ці безплідні порожні дні,
зморщена і біла.
І тепер усе, що не вибір, не слід, не знак,
не займає мене, не впливає тепер ніяк –
непотрібне, різне.
От наприклад – це ж десь є вітер, вода, блакить,
але все, що боліло, забулося, не болить –
лиш на мізки тисне.
Ось вона встає, сміється і каже – запав живіт.
дев’яносто років мене поїдав цей світ,
а тепер не хоче.
Я себе почуваю, мабуть, на дев’ятсот.
Я забула зовсім, як це, коли рот-в-рот
чи хоч очі-в-очі.
Був у мене колись, каже, той, що ж мене одну
залишив плисти в ці хвороби і сивину,
в самоту на виріст.
Але точно знаю: він там облаштовує світлий дім,
і такий вже забутий, але вірний, чекає в нім,
щоб я тут скінчилась.

І тоді в темне дзеркало дивиться крадькома,
чи її ще багато лишилось. І далі сидить сама.


Перевод с украинского Натальи Горбаневской:
Вот сидит она, говорит с собою сама:
девяносто дней сжирала меня зима,
выпивала, ела.
Я пошла морщинами, будто в моем лице
все пустые бесплодные дни — при своем конце,
в сморщенном, белом.

И отныне всё, что не выбор, не след, не знак,
не волнует меня, не влияет уже никак —
ни к чему и ненужно.
Ну к примеру — тут ветер, вода, синева,
но забылась боль и больше не сводит с ума,
лишь в виске недужно.

Вот встает и, смеясь, говорит: живот запал,
девяносто лет меня этот мир поедал,
а теперь не хочет.
Я себя ощущаю, пожалуй, на девятьсот.
Я забыла совсем: это как же рот-в-рот
или хоть очи-в-очи.

Был когда-то такой — говорит, — что меня одну
отпустил плестись в болезни и седину,
в одинокость на вырост.
Но я знаю: он строит облачный светлый дом,
и, забытый, но верный, дожидается в нем,
чтоб я с миром простилась.

И глядится в зеркальную раму ночного окна,
чтó еще от нее осталось. И дальше сидит одна.


отсюда:http://ng68.livejournal.com/1750796.html
nikitanik: (Default)
Ну й химерує лжа життьова!
Правду мурує? З брехонь? – Овва!
Жили вузлами в'яжи – це й є
справжнє життя твоє.
Ніби в житі лежиш: дзвін, плин.
Все, небожителю, геть все – лжа!
Вже і за жимолостю – сто жал
- Тим і радій! – Жаль.
Не жур мене, друже, і не кори
нам зачаровано душ став.
Отже, чоло в сон занури,
бо ж – нáщо співав?
До білої книги твого німоття,
до глини воль твоїх спроквола
покірно схиляю улам чола,
бо ж долоня – життя.

Неподражаемо лжет жизнь
Сверх ожидания, сверх лжи...
Но по дрожанию всех жил
Можешь узнать: жизнь!
Словно во ржи лежишь: звон, синь...
(Что ж, что во лжи лежишь!) – жар, вал
Бормот – сквозь жимолость – ста жил...
Радуйся же! – Звал!
И не кори меня, друг, столь
Заворожимы у нас, тел,
Души – что вот уже: лбом в сон.
Ибо – зачем пел?
В белую книгу твоих тишизн,
В дикую глину твоих "да" –
Тихо склоняю облом лба:
Ибо ладонь – жизнь.

(Марина Цветаева)

nikitanik: (Default)
Вона народилася 23 червня 1889 року в Одесі.
Василь Стус писав про неї так:

2.12.1970 р. "Читав учора Анну Ахматову ("Реквієм"), дивувався її високому, нагірному стражданню, успокоєнності. Вона сприймає страждання як Господню кару й вивищується над ним, залишаючись аристократкою, людиною, відданою красі. Будь-хто з наших літераторів зайшовся б криком "рятуйте", прокльонами, а на гірший випадок – рятувався б через власну етичну смерть, пішов би в "услужение". Подумав, що М.Рильский, один з найбільших аристократів наших, валявся після 30 р. попідтинню, а потім заплатив совістю й самоповагою – за добробут. Інші, як І.Драч, починали з плати за вхід у світ. Це наші потворства, долюдський період України."

http://ocls.kyivlibs.org.ua/ahmatova/perekladi_2/ahmatova_ukr_rus/franko_pereklad_ahmatovoi_content.htm

Чого являєшся мені 
У сні? 
Чого звертаєш ти до мене 
Чудові очі ті ясні, 
Сумні, 
Немов криниці дно студене? 
Чому уста твої німі? 
Який докір, яке страждання, 
Яке несповнене бажання 
На них, мов зарево червоне, 
Займається і знову тоне 
У тьмі? 
  
Чого являєшся мені 
У сні? 
В житті ти мною згордувала, 
Моє ти серце надірвала, 
Із нього визвала одні 
Оті ридання голосні - 
Пісні. 
В житті мене ти й знать не знаєш, 
Ідеш по вулиці — минаєш, 
Вклонюся — навіть не зирнеш 
І головою не кивнеш, 
Хоч знаєш, знаєш, добре знаєш, 
Як я люблю тебе без тями, 
Як мучусь довгими ночами 
І як літа вже за літами 
Свій біль, свій жаль, свої пісні 
У серці здавлюю на дні. 
О, ні! 
Являйся, зіронько, мені 
Хоч в сні! 
В житті мені весь вік тужити — 
Не жити. 
Так най те серце, що в турботі, 
Неначе перла у болоті, 
Марніє, в'яне, засиха,— 
Хоч в сні на вид твій оживає, 
Хоч в жалощах живіше грає, 
По-людськи вільно віддиха, 
І того дива золотого 
Зазнає, щастя молодого, 
Бажаного, страшного того 
Гріха! 





Джерело: "З поезій Івана Франка. Переклад Анни Ахматової"

Зачем приходишь ты ко мне 

Во сне? 
И взгляд роняешь сквозь ресницы? 
Глаза прекрасные ясны, 
Грустны, 
Как бы холодная криница. 
Зачем привыкла ты молчать? 
Какой укор или страданье, 
Неисполнимое желанье, 
Как пламя, на устах пылает 
Лишь миг — во мраке пропадает 
Опять? 
  
Зачем приходишь ты ко мне 
Во сне? 
Как в жизни мной пренебрегла ты, 
Как сердце мне надорвала ты, 
Лишь песни вызвала одни 
Из сердца, и слезам сродни 
Они... 
На улице, со мною рядом, 
Меня ты не окинешь взглядом, 
А поклонюсь — так обойдешь 
И головою не кивнешь. 
Ты такова, прекрасно зная, 
Как я люблю и как страдаю, 
Как мучусь долгими ночами, 
И вот уж годы за годами 
Душу я в сердце боль свою 
И песен горькую струю. 
О нет! 
Являйся, милая, ко мне 
Хотя б во сне. 
Мне в жизни целый век тужить - 
Не жить. 
Так пусть же сердце, что в тревоге, 
Как пыльный жемчуг на дороге, 
Тускнеет, нету силы в нем,— 
Хотя б во сне живет тобою, 
Все переполнено мольбою, 
Переливается огнем. 
И если счастье может длиться, 
То чуду должен я молиться, 
Чтобы безумным насладиться 
Грехом! 




  

nikitanik: (Default)
"я бы ежедневно читал «Кавказ» на ночь Путину и иже с ним..." (с)
***
За горами горы, тучами повиты,
Засеяны горем, кровию политы.
Спокон веку Прометея
Там орел карает,
Что ни день долбит он ребра,
Сердце разбивает.
Разбивает, да не выпьет
Крови животворной —
Вновь и вновь смеется сердце
И живет упорно.
...
За горами горы, тучами повиты,
Засеяны горем, кровию политы.
Вот там-то милостивцы мы
Отняли у голодной голи
Все, что осталось, — вплоть до воли, —
И травим... И легло костьми
Людей муштрованных немало.
А слез, а крови? Напоить
Всех императоров бы стало.
Князей великих утопить
В слезах вдовиц.
А слез девичьих,
Ночных и тайных слез привычных,
А материнских горьких слез!
А слез отцовских, слез кровавых!
Не реки — море разлилось,
Пылающее море! Слава
Борзым, и гончим, и псарям,
И нашим батюшкам-царям
Слава!

Слава синим горным кручам,
Подо льдами скрытым.
Слава витязям великим,
Богом не забытым.
Вы боритесь — поборете,
Бог вам помогает!
С вами правда, с вами слава
И воля святая!
*** 
(под катом полный текст поэмы)


Read more... )

nikitanik: (Default)

Статья об украинской литературе в журнале "Знамя" 2012, N2
Инна Булкина – критик, постоянный автор журнала "Знамя". Живет в Киеве.
Очень интересная статья
http://magazines.russ.ru/znamia/2012/2/bu15.html

nikitanik: (Default)

У далекій Африці,
на хуторі тамтешнім,
раптом репет трапився
і вигуки бентежні.

Рохнув телепень-сікач:
«А що це тут за галас?»
Тут таке: Жирафа, бач,
у цапа закохалась.

Громада тут зчинила гвалт,
і півень лиш на інший кшталт
горлав десь гаміру проміж:
- Жирафа більша, їй видніш!

- Ну то й що, що тхне мій цап,
що роги понад писком!
Я була б нікчемниця,
якби була расистка! -

І Жирафа додала:
- Сваритиметесь злісно -
ми з коханим із села
поїдемо до міста.

Громада тут зчинила гвалт,
і півень лиш на інший кшталт
горлав десь гаміру проміж:
- Жирафа більша, їй видніш!

Батькові цапиному
нащо така невістка?
Спить з двома пір’їнами,
щодня жадає їсти.

В господарстві все - тяп-ляп,
і зовні - тільки шия...
І пішли Жирафа й цап
в корівню жить абияк.

Громада тут зчинила гвалт,
і півень лиш на інший кшталт
горлав десь гаміру проміж:
- Жирафа більша, їй видніш!

А далека Африка
нове вже має лихо.
Цап реве й Жирафиха,
чи вже, либонь, цапиха.

Думка хутірська така,
що вже немає часу:
збігла з бугаєм дочка...
і з ним пішла на м’ясо.

...Жирафа винна. Втім, ось суть:
з того варити треба суп,
хто крякав гаміру проміж:
- Жирафа більша, їй видніш.
© Володимир Дашевський. Переклад, 1988

Profile

nikitanik: (Default)
nikitanik

December 2020

S M T W T F S
   12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031  

Syndicate

RSS Atom

Most Popular Tags

Page Summary

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jun. 11th, 2025 08:23 pm
Powered by Dreamwidth Studios