nikitanik

Франції завжди вдавалося інтегрувати іммігрантів, від чого французька культура лише збагачувалась. За кілька поколінь "ненаші" розчинялися у французькому морі. Їхні діти/онуки ставали стовідсотковими французами, і всі їх сприймали як таких (як це було з Дюма, Піаф, Івом Монтаном та іншими).

Останнім часом ситуація погіршилася - імміграція стала масовою. З одного боку, в багатьох з'явилася можливість жити у своїх діаспорах, "поміж своїми". З іншого - дискримінація з боку корінних французів відштовхує тих, хто й хотів би інтегруватися.

Крім того, зараз значна частина новоприбулих - мусульмани. Саме по собі це не зле і не добре, але за останні десятиліття - не без допомоги нафтодоларів з Саудівської Аравії - іслам радикалізувався.

Ще 50 років тому мусульманки Єгипту, Алжиру, Сирії, Марокко і не думали одягати хіджаб. Тепер це - "необхідний" атрибут істинної мусульманки. Ця "мода" поширюється і на Францію.

Ну а про мусульманських терористів написано вже стільки, що годі й повторюватись. У принципі, будь-який мусульманський підліток ризикує потрапити під вплив професійного маніпулятора-вербувальника. А у 17 років людину можна переконати у чому завгодно... Як сказав один французький актор арабського походження: нашому поколінню "арабів" треба було доводити, що ми не крадемо мотоцикли; новому поколінню треба доводити, що вони не терористи.

Але попри усі релігійні забобони і національні стереотипи чимало іммігрантських дітей успішно інтегрувалися. Хочаб та сама Фаїза Ґен (Faïza Guène), авторка роману «Kiffe Kiffe demain».

У Монреалі я працював із французьким інженером з Парижу: тато - поляк, мати - в'єтнамка, дружина - гаїтянського походження. І якщо це не француз - то ви просто не знаєте французів. Бачив французів українського, сербського, афро-європейського походження. Досвід спілкування з ними переконав, що "кров" - зовсім не обов'язкова складова нації.

Ні, і тут є свої "тягнибоки". І ніде вони не зникають. Але французька, на відміну від української, домінує у країні, а Франція - всесвітньо визнана держава. Тому як би націоналісти не старалися, іммігранти все одно поступово стають французами.

А як це все виглядає з боку дітей іммігрантів? Ось уривок інтерв'ю журналіста алжирської газети «Le quotidien d'Oran» із парижанином китайського походження:

«...Я говорю французькою без акценту, але мені завжди ставлять ті самі дебільні запитання! Так, я знаю китайську, ні, я не маю китайського громадянства, так, в мене є родичі у Китаю, ні, я не одружений з китаянкою чи француженкою китайського походження. Моя дружина - ельзаска, так... Я француз... як Клод Геан чи Саркозі...

Я француз і я люблю Бретань, tête de veau (традиційна французька страва) і футбольний клуб Paris Saint-Germain. Але щоразу коли я це кажу, я відчуваю розуміючі усмішки. Навіть ти усміхаєшся. Ти кажеш собі: біднятко, він справді у це вірить. Так, я у це вірю. Я почуваюся французом, навіть коли мені дають відчути, що я ним не є. Навіть коли мені хочуть довести, що є ним не по-справжньому.

Я тільки одного разу був у Китаї. Це було два роки тому. Я мав там пробути три тижні, та повернувся до Парижу за чотири дні. Це не моя країна. Я там іноземець, я там почуваюся іноземцем. В людей там не ті культурні коди, що в нас.

Я ніколи не їв кота, я не зможу ніколи це зробити. Але я не зможу ніколи переконати у цьому моїх колег, навіть якщо напишу книжку на кшталт "я китаєць, але не їм котів".

Бачиш, вони впевнені що в мене дві особистості. Що те, що вони у мені бачать, не має нічого спільного з тим, який я вдома. Це правда коли йдеться про моїх батьків. Вони були китайцями, навіть якщо ніколи не хотіли повернутися додому. Але в мене все інакше. Я почуваюся як всі, як корінні французи. І такими я виховую своїх дітей».

На парижский митинг против однополых браков приезжали организованно.  Воспетый Аполинером мост Мирабо, а также прилегающие к Марсовому полю набережные на несколько километров были запружены автобусами из разных регионов Франции.

В митинге участвовали более 30 различных ассоциаций, а также представители правой оппозиции, партий «Союз за народное движение», «Нацфронт», «Христианская демократическая партия».

«Эта акция является тестом для Франсуа Олланда, потому что сегодня мы ясно видим, что миллионы французов, вероятно, озабочены этой реформой», заявил глава оппозиционного «Союза за народное движение» Жан-Франсуа Копе.

«Этот парламент решил изменить смысл слова «брак». Это насилие по отношению к собственному народу», отметил со своей стороны архиепископ Лионский, кардинал Филипп Барбарен.

«Франсуа, нам не нужен твой закон», скандировали участники акции c яркими розовыми и голубыми флажками. «Нет браку-миражу», «Мне нужны мама и папа», «Семья священна», «Католики, но не психи», можно было прочитать на плакатах собравшихся.

«Франсуа, что ты знаешь о браке?», было написано на табличке у одного из участников, ведь Франсуа Олланд, как известно, никогда не был официально женат.

http://www.pravda.com.ua/columns/2013/01/4/6980930/
Цитата:
"Сьогодні Депардьє пробує відкрити французам нове русофільство і представити "нову Росію". Почитайте уважно його заяву: чим погляди Депардьє відрізняються від поглядів його співвітчизників двісті років тому? Ідеалізація Росії, Росія – наш орієнтир, тут – освічений президент, справжній друг митців, демократ… Одним словом, ex Oriente Lux!

Але не забуваймо, що не лише перемога над Наполеоном, а й русофільська позиція французького бомонду сприяла підвищенню Росії та її ролі в європейській політиці після Віденського конгресу.

Демарш Депардьє співпав із посиленням ролі Росії у загальноєвропейських процесах. Вплив Москви на політику Берліна, перегрупування сил у Європі, перетворення Європи брюссельської на Європу берлінську, спроби послаблення американської присутності в Європі, натяки на можливість виходу Великобританії з ЄС, розмірковування про трикутник Москва – Берлін – Париж, запуск Північного Потоку та початок будівництва Південного Потоку, активізація російської економічної присутності в Європі, загальноєвропейська криза – ось далеко не повний перелік процесів, які показують, що сьогоднішня Росія претендує на роль Поствіденської Росії ХІХ століття.

Тоді піднесення Росії за часі Олександра Благословенного ризвело до поступового перетворення імперії н "жандарма Європи". Хто зна, чи не призведе накладання культурно-ментального руху європейської інтелігенції в напрямку Росії на економіко-політичні процеси до створення феномену "газового жандарма Євразії"?

Принаймні, Україні це не несе нічого доброго. Хоча – хто і коли враховував інтереси України у геополітичних процесах? Навіть не зважаючи на те, що саме в Україні у Депардьє є свої виноградники."