nikitanik: (ілюзія)

(Lui :)
Je suis américain et je vis en Pennsylvanie
En 1944 j'étais sergent dans l'infanterie
Jeannette et moi on s'est mariés
C'était le mois de mai
Et l'on m'a parachuté sur un village Français
La guerre, Jeannette, je te l'ai racontée
Et dans mon cœur j'ai toujours gardé

(Refrain :)
Les vaches rousses, blanches et noires
Sur lesquelles tombe la pluie
Et les cerisiers blancs made in Normandie
Une mare avec des canards
Des pommiers dans la prairie
Et le bon cidre doux made in Normandie
Les œufs made in Normandie
Les bœufs made in Normandie
Un p'tit village plein d'amis
Et puis les filles aux joues rouges
Qui donnent aux hommes de là-bas
Qui donnent aux hommes de l'amour
L'amour made in Normandie
Oh ! oui les filles aux joues rouges
Qui donnent aux hommes de là-bas
Qui donnent aux hommes de l'amour
L'amour made in Normandie

(Elle :)
Je suis américaine et je suis née à Philadelphie
En 1944 tu es parti loin de ma vie
J'ai mis dans ton blouson un peu de terre de notre pays
J'ai tremblé en écoutant la radio toutes les nuits
La guerre tu sais tu me l'as racontée
Mais dis encore, qu'as-tu rapporté ?

(Lui :)
La guerre, Jeannette, je te l'ai racontée
Et dans mon cœur j'ai toujours gardé
(x2)
nikitanik: (ілюзія)

Президента Франції освистали на Єлисейських Полях, передає УНН з посиланням на іноземні ЗМІ.

Свист і крики несхвалення пролунали в той момент, коли президентський автомобіль проїжджав у бік трибуни, з якої Франсуа Олланд повинен був приймати парад на честь святкування Національного свята 14 липня.

Поліцейські знайшли імовірного винуватця свисту. Чоловіка попросили пройти за ними.

Французькі опитування громадської думки показують, що рівень популярності президента знаходиться на найнижчому рівні за всю історію П'ятої республіки (тільки 28% французів довіряють Олланду) - http://www.lexpress.fr/actualite/politique/sondages-francois-hollande-rechute_1255428.html

nikitanik: (ілюзія)

Почнемо по порядку. Бабусю Едіт Піаф звали Емма Саїд Бен Мохамед (вона марокканського походження). Тато Александра Дюма - генерал французької армії - народився на Saint-Domengue (сучасне Гаїті). Мати його було чорношкірою рабинею. Шарль Азнавур - як відомо - вірменського походження. Батьки Клода Лелюша - євреї з Тунісу.

У походженні відомих французів розбирався: Євген Лакінський (vent_de_la_mer)

Read more... )

Франції завжди вдавалося інтегрувати іммігрантів, від чого французька культура лише збагачувалась. За кілька поколінь "ненаші" розчинялися у французькому морі. Їхні діти/онуки ставали стовідсотковими французами, і всі їх сприймали як таких (як це було з Дюма, Піаф, Івом Монтаном та іншими).

Останнім часом ситуація погіршилася - імміграція стала масовою. З одного боку, в багатьох з'явилася можливість жити у своїх діаспорах, "поміж своїми". З іншого - дискримінація з боку корінних французів відштовхує тих, хто й хотів би інтегруватися.

Крім того, зараз значна частина новоприбулих - мусульмани. Саме по собі це не зле і не добре, але за останні десятиліття - не без допомоги нафтодоларів з Саудівської Аравії - іслам радикалізувався.

Ще 50 років тому мусульманки Єгипту, Алжиру, Сирії, Марокко і не думали одягати хіджаб. Тепер це - "необхідний" атрибут істинної мусульманки. Ця "мода" поширюється і на Францію.

Ну а про мусульманських терористів написано вже стільки, що годі й повторюватись. У принципі, будь-який мусульманський підліток ризикує потрапити під вплив професійного маніпулятора-вербувальника. А у 17 років людину можна переконати у чому завгодно... Як сказав один французький актор арабського походження: нашому поколінню "арабів" треба було доводити, що ми не крадемо мотоцикли; новому поколінню треба доводити, що вони не терористи.

Але попри усі релігійні забобони і національні стереотипи чимало іммігрантських дітей успішно інтегрувалися. Хочаб та сама Фаїза Ґен (Faïza Guène), авторка роману «Kiffe Kiffe demain».

У Монреалі я працював із французьким інженером з Парижу: тато - поляк, мати - в'єтнамка, дружина - гаїтянського походження. І якщо це не француз - то ви просто не знаєте французів. Бачив французів українського, сербського, афро-європейського походження. Досвід спілкування з ними переконав, що "кров" - зовсім не обов'язкова складова нації.

Ні, і тут є свої "тягнибоки". І ніде вони не зникають. Але французька, на відміну від української, домінує у країні, а Франція - всесвітньо визнана держава. Тому як би націоналісти не старалися, іммігранти все одно поступово стають французами.

А як це все виглядає з боку дітей іммігрантів? Ось уривок інтерв'ю журналіста алжирської газети «Le quotidien d'Oran» із парижанином китайського походження:

«...Я говорю французькою без акценту, але мені завжди ставлять ті самі дебільні запитання! Так, я знаю китайську, ні, я не маю китайського громадянства, так, в мене є родичі у Китаю, ні, я не одружений з китаянкою чи француженкою китайського походження. Моя дружина - ельзаска, так... Я француз... як Клод Геан чи Саркозі...

Я француз і я люблю Бретань, tête de veau (традиційна французька страва) і футбольний клуб Paris Saint-Germain. Але щоразу коли я це кажу, я відчуваю розуміючі усмішки. Навіть ти усміхаєшся. Ти кажеш собі: біднятко, він справді у це вірить. Так, я у це вірю. Я почуваюся французом, навіть коли мені дають відчути, що я ним не є. Навіть коли мені хочуть довести, що є ним не по-справжньому.

Я тільки одного разу був у Китаї. Це було два роки тому. Я мав там пробути три тижні, та повернувся до Парижу за чотири дні. Це не моя країна. Я там іноземець, я там почуваюся іноземцем. В людей там не ті культурні коди, що в нас.

Я ніколи не їв кота, я не зможу ніколи це зробити. Але я не зможу ніколи переконати у цьому моїх колег, навіть якщо напишу книжку на кшталт "я китаєць, але не їм котів".

Бачиш, вони впевнені що в мене дві особистості. Що те, що вони у мені бачать, не має нічого спільного з тим, який я вдома. Це правда коли йдеться про моїх батьків. Вони були китайцями, навіть якщо ніколи не хотіли повернутися додому. Але в мене все інакше. Я почуваюся як всі, як корінні французи. І такими я виховую своїх дітей».

nikitanik: (ілюзія)
В декабре 2010 года во время ее публичного выступления в Лионе, она сравнила массовые уличные молитвы мусульман во Франции с немецко-фашистской оккупацией. «Мне жаль, но для тех, кто очень любит говорить о Второй мировой войне, если говорить об оккупации, в этом случае можно было бы о ней говорить, потому что это (уличные молитвы мусульман), и есть территориальная оккупация», - заявила она.

Сообщество против исламофобии во Франции (CCIF) и Движение против расизма и за дружбу народов (Mrap) тут же подали жалобы в суд.

После того, как 19-го июня абсолютное большинство представителей комиссии по судебным делам Европарламента одобрило доклад, рекомендующий снять депутатскую неприкосновенность с Марин Ле Пен, та начала называть себя «диссиденткой».

Глава «Национального фронта» не ждет хороших новостей и намеревается теперь превратить процесс в политическую дискуссию. «За снятие с меня депутатской неприкосновенности будут голосовать мои политические противники из Союза за народное движение (UMP) и Социалистической партии (PS). Для меня это не представляет никакой проблемы», - заявила она накануне пленарного заседания Европарламента.

Она также отметила, что пойдет под суд «с высоко поднятой головой, чтобы объяснить, что стране нужны люди, которые говорят правду французам».

Марин Ле Пен считает, что ее преследуют за то что она «осмелилась сказать то, что думают все французы, учитывая, что уличные молитвы, которые продолжаются на французской территории – это оккупация», - добавила она накануне.

http://www.russian.rfi.fr/frantsiya/2013...novennosti
nikitanik: (ілюзія)
Originally posted by [livejournal.com profile] inosmi_rss at Французы берегут свой язык
Идея о том, что язык говорит посредством нас точно так же, как мы говорим посредством языка, по-моему, очень примечательна: французский, в отличие о английского, предлагает нам совершенно иное мировосприятие. Сегодня символом британского суверенитета является независимая валюта страны. Во Франции этот символ – независимый язык, и, без всяких сомнений, его необходимо беречь.
nikitanik: (ілюзія)

Переклад (не мій):
Моє тіло і розум в повному здоров'ї; я сповнений любові до дружини і дітей. Я люблю життя і бажаю лише збереження моєї раси і мого духу. І все ж, на схилі своїх днів, при вигляді великої небезпеки, що загрожує моїй батьківщині, Франції, і всій Європі, я зобов'язаний діяти, поки ще є сили. Я вважаю, що повинен пожертвувати своїм власним життям для того, щоб пробудити співвітчизників від летаргічного сну. Я приношу в жертву те, що залишилося від мого життя в знак протесту. Я вибираю глибоко символічне місце, милий моєму серцю Собор Паризької Богоматері, зведений генієм моїх предків на місці ще більш давнього культу, в пам'ять про наше велике походження.

У той час як люди сковують себе ланцюгами власного тілесного існування, мій жест є актом волі. Я приймаю смерть для того, щоб пробудити заціпенілі свідомості. Я повстаю проти року долі. Я повстаю проти отрут, що знищують
душу , проти індивідуалістичності бажань, що розривають наш зв'язок з корінням і традиційними формами буття, зокрема з родиною - фундаментом нашої багатотисячолітньої цивілізації. Виступаючи на захист ідентичності кожного з народів у себе вдома, я повстаю проти злочинного заміщення нашого народу іншими.

Домінуючий на даний момент дискурс по вуха загруз у подвійних стандартах і Європейцям доведеться рано чи пізно справлятися з наслідками цієї двозначності. Не маючи родової релігійний системи, що є надійним якорем в безодні непостійності, з часів Гомера нас все ж об'єднує загальна родова пам'ять, криниця вічних цінностей, які послужать підставою для нашого майбутнього відродження, у метафізичному відриві від царства кількості - причини всіх бід сучасного світу.

Я заздалегідь прошу вибачення у всіх тих, кого моя смерть змусить страждати; насамперед у моєї дружини, дітей і онуків, а так само друзів і відданих мені соратників. Але я не сумніваюся, що як тільки біль втрати вщухне, їм відкриється справжнє значенням моїх дій і вони з гордістю вигнаний печаль. Я б хотів, щоб ці люди навічно згуртувалися. У моїх останніх творах вони знайдуть відомості, які передбачають і пояснюють мої дії.

переклад російською:


Моё тело и ум в полном здравии; я преисполнен любви к жене и детям. Я люблю жизнь и чаю лишь сохранения моей расы и моего духа. И всё же, на закате своих дней, при виде великой опасности, угрожающей моей родине, Франции, и всей Европе, я обязан действовать, пока ещё есть силы. Я считаю, что должен пожертвовать своей собственной жизнью для того, чтобы пробудить соотечественников от летаргического сна. Я приношу в жертву то, что осталось от моей жизни в знак протеста. Я выбираю глубоко символическое место, милый моему сердцу Собор Парижской Богоматери, возведённый гением моих предков на месте ещё более древнего культа, в память о нашем великом происхождении.

В то время как люди сковывают себя цепями собственного телесного существования, мой жест является актом воли. Я принимаю смерть для того, чтобы пробудить оцепеневшие сознания. Я восстаю против рока судьбы. Я восстаю против отравляющих душу ядов, против индивидуалистичных желаний, что разрывают нашу связь с корнями и традиционными формами бытия, в частности с семьёй - фундаментом нашей многотысячелетней цивилизации. Выступая в защиту идентичности каждого из народов у себя дома, я восстаю против преступного замещения нашего народа иными.

Преобладающий на данный момент дискурс по уши погряз в двойных стандартах и Европейцам придётся рано или поздно справляться с последствиями этой двусмысленности. Не имея родовой религиозный системы, являющейся надёжным якорем в пучине непостоянства, со времён Гомера нас всё же объединяет общая родовая память, кладезь вечных ценностей, которые послужат основанием для нашего грядущего возрождения, в метафизическом отрыве от царства количества - причине всех бед современного мира.

Я заранее прошу прощения у всех тех, кого моя смерть заставит страдать; прежде всего у моей жены, детей и внуков, а так же друзей и преданных мне соратников. Но я не сомневаюсь, что как только боль утраты утихнет, им откроется истинное значением моих действий и они с гордостью отринут печаль. Я бы хотел, чтобы эти люди навечно сплотились. В моих последних произведениях они найдут сведения, предвосхищающие и объясняющие мои действия.

Джерело
http://vk.com/wall-39340950_30676
nikitanik: (ілюзія)
Originally posted by [livejournal.com profile] oadam at Казнь на гильотине
 Если вы не уверены, что хотите видеть эту казнь, то лучше дальше не читайте.

     Люди обычно гордятся, когда их имя остается в веках, являясь своеобразным пропуском в историю. Но это не тот случай – под конец своей жизни этот человек пробовал обратиться к властям наполеоновской Франции с просьбой о переименовании приспособления, которому было даровано его имя. Но, не вышло…
Guillotinemodels_1
Тезка гильотины
.
     Его звали Жозеф Игнас Гильотен, и ровно 221 год назад, 25 апреля 1792 года, на Гревской площади Парижа было проведена первая казнь с использованием механизма, названного его именем. Он, конечно же, его не изобретал – подобные устройства пытались использовать ранее и в Шотландии, и в Великобритании, в Италии, Швейцарии и т.д. А Гильотен являлся лишь лоббистом идеи усовершенствованного доктором Антуаном Луи и немецким механиком Томасом Шмидтом механизма для приведения в исполнение смертной казни путём отсечения головы.
     В то время во Франции не существовало равенства всех перед смертной казнью, и в зависимости от преступления и социального положения существовало несколько её видов. Цареубийц и отцеубийц казнили через четвертование. Убийц и воров вешали. Виновных в убийстве с отягчающими обстоятельствами и разбое колесовали. Еретиков, поджигателей и содомитов отправляли на костер. Фальшивомонетчиков опускали в кипящее масло. А дворянской привилегией была казнь через отсечение головы топором или мечом.
Guillotinemodels_2
Два основных типа французской гильотины. Слева: модель 1792 года, справа: модель 1872 года системы Берже
.
     Доктор Гильотен полагал, что если смертной казни нельзя избежать (а он был её противником), то казнь должна быть для всех одинакова и как можно менее болезненна. Выступая в Национальной Ассамблее (нижняя палата парламента Франции) 10 октября 1789 во время дебатов о смертной казни он утверждал: «При помощи моей машины можно отрубить голову в мгновение ока, и приговоренный этого даже не почувствует».
     И потом дополнил: «Он успеет почувствовать лишь прохладное дыхание на своей шее». Последнее поэтическое сравнение вызвало тогда легкий смех в зале, но во времена Великой Французской революции значительной части собравшимся там депутатов будет уже не до смеха – они на собственной шее смогут узнать правдивы ли эти слова.
     А первое её применение парижанам не понравилось – они были разочарованы краткостью шоу. Но через год после этого во Франции началась Эпоха Террора и быстрота казни на гильотине стала искупаться частотой её использования и громкостью имен казненных.
Читать середину... )
.
Это кадры любительской киносъемки, сделанные в 4 часа 50 минут 17 июня 1939 года из окна квартиры жилого дома, прилегающего к тюрьме Сан-Пьер в Версале. Отснятый материал запечатлел последнюю публичную казнь во Франции на гильотине. Обезглавленный – Эжен Вейдман, серийный убийца шести человек.
     Она состоялась с задержкой на 45 минут – по разговорам для того чтобы рассвело, и фотографы смогли получше её запечатлеть. А через несколько часов «Пари–Суар» вышла с целой страницей фотографий с места казни. Возник большой скандал, и президент Альберт Лебрен запретил публичное проведение смертной казни во Франции – с тех пор и до её самой отмены, она проводилась во внутреннем тюремном дворике.
Guillotinemodels_6
Это Фернан Мэйсонье - последний палач Франции, он умер в 2008 году.
Принял участие в исполнении около двухсот смертных казней во французском Алжире

     После смерти Гильотена в 1814 году его семья уже официально обратилась к правительству с прошением о переименовании гильотины, и получив отказ, сменила свою фамилию. На какую именно – неизвестно (французское законодательство требует в таких случаях сохранение тайны).
     Сам Гильотен умер от карбункула на левом плече, но слух, будто он был казнен на изобретенном им механизме, не лишён основания – во времена Великой французской революции, в 1793 году, в Лионе, на гильотине был казнен его однофамилец.
     А Виктор Гюго потом напишет о нём и Колумбе: «Есть несчастные люди: один не может прикрепить своё имя на своё открытие, другой не может стереть своё имя со своего изобретения»
nikitanik: (ілюзія)
Originally posted by [livejournal.com profile] oadam at Кодекс Наполеона
«...за 22 года своего триумфального правления Наполеон дал больше сражений, чем Македонский, Суворов, Ганнибал и Цезарь вместе взятые. В этих сражениях участвовало больше народу, чем в войнах перечисленных полководцев. И почти все битвы он выиграл» – так оценивал гений Бонапарта Тарле в своей книге «Наполеон», после которой по указанию Сталина из «бывшего академика» вновь стал академиком АН СССР.
     Однако сам Наполеон ценил все эти свои военные победы гораздо меньше, чем один свой Указ: «Моя действительная слава заключается не в том, что я выиграл 40 сражений. Ватерлоо стерло в памяти все воспоминания о них. Но что никогда не сотрется в памяти, что будет жить вечно, так это мой Гражданский кодекс».
.

Napoleonic_Code_01 Napoleonic_Code_02
Кодекс Наполеона. Экземпляр для самого Наполеона в единственном числе.
Национальная библиотека. Париж
.
 И Наполеон оказался прав. Ровно 209 лет назад, 21 марта 1804 года (30 вантоза XII года Республики), Указом Первого консула Французской республики Наполеона Бонапарта вступил в силу «Гражданский Кодекс Французов», известный теперь как Кодекс Наполеона.
     И не только Франция, но и весь юридический мир с большим триумфом отпраздновали столетие, потом стопятидесятилетие и двухсотлетие этого события. До двухсотпятидесятилетия этого Кодекса я вряд ли доживу, но уверен что праздновать будут, ибо он того стоит.
Читать середину... )
.
Napoleon_by_Jean_Baptiste_Mauzaisse
«Наполеон, венчаемый Аллегорией Времени, пишет Гражданский Кодекс»
Жан Батист Мозес, 1833 год

     Наполеон, конечно же, не вписал в кодекс, носящий его имя, ани строчки. А его основными разработчиками были четыре лучших французских юриста той поры, но кто сейчас кроме историков права помнит их имена?
     В истории остаются имена правителей…
nikitanik: (ілюзія)
После того, как активистки FEMEN провели провокационную акцию в соборе Нотр-Дам-де-Пари по случаю ухода Папы Римского Бенедикта XVI, французские обозреватели продолжают твердить: FEMEN больше не место во Франции.
До недавних пор французское общество терпимо относилось к провокационным акциям полуголых активисток. По мнению Роже- Пети, никто не осмелился в открытую критически высказаться относительно действий пришедшей из Украины и ставшей уже французской группы FEMEN.

Известный французский обозреватель Бруно Роже-Пети считает, что движение FEMEN французскому государству не подходит и ей здесь нечего делать. Подобные методы рассчитаны на провокацию авторитарных режимов.

http://www.russian.rfi.fr/frantsiya/20130217-le-nouvel-observateur-femen-bolshe-ne-mesto-vo-frantsii
nikitanik: (ілюзія)
Сотни тысяч противников однополых браков станцевали Gangnam Style возле Эйфелевой башни

Организаторы мероприятия насчитали 800 тысяч участников, полиция - 340 тысяч.

На парижский митинг против однополых браков приезжали организованно.  Воспетый Аполинером мост Мирабо, а также прилегающие к Марсовому полю набережные на несколько километров были запружены автобусами из разных регионов Франции.

В митинге участвовали более 30 различных ассоциаций, а также представители правой оппозиции, партий «Союз за народное движение», «Нацфронт», «Христианская демократическая партия».

«Эта акция является тестом для Франсуа Олланда, потому что сегодня мы ясно видим, что миллионы французов, вероятно, озабочены этой реформой», заявил глава оппозиционного «Союза за народное движение» Жан-Франсуа Копе.

«Этот парламент решил изменить смысл слова «брак». Это насилие по отношению к собственному народу», отметил со своей стороны архиепископ Лионский, кардинал Филипп Барбарен.


«Франсуа, нам не нужен твой закон», скандировали участники акции c яркими розовыми и голубыми флажками. «Нет браку-миражу», «Мне нужны мама и папа», «Семья священна», «Католики, но не психи», можно было прочитать на плакатах собравшихся.

«Франсуа, что ты знаешь о браке?», было написано на табличке у одного из участников, ведь Франсуа Олланд, как известно, никогда не был официально женат.

nikitanik: (Default)
Originally posted by [livejournal.com profile] vent_de_la_mer at Мій огляд французької преси щодо Депардьє : Трагікомедія великого актора
Postée à l'origine par [livejournal.com profile] texty_ua sur Клоун Путін у трагікомедії Депардьє. Французька преса насміхається зі свого актора. (КАРИКАТУРИ)

Гротеск Депардьє дав привід французам згадати усі гріхи Росії і Путіна. Одне видання цікавиться, що ж власне має робити міністр культури Мордовії, яким запропонували стати Депардьє. Й іронізує, що попри «табірну» репутацію республіки (а саме там сидить Надія Толоконнікова з Pussy Riots), культура там таки є і міністр має захищати ерзянську і мокшанську мови.

Огляд преси робив Євген Лакінський

«Жерар Депардьє у фільмі “Вальсуючий”, road movie року. Драма у Франції, екшн у Бельгії, комедія у Росії» - жартує дописувачка Анік К. у коментах на сайт журналу L'Express, - «Громадянство: комедіант» она навіт намалювала афішу ля цього «блокбастера»:

У назві - натяк на знаменитий філь «Вальсуючі» 1974) за участю Депардьє

«Депардьє - російський громадянин» Депардьє: - Хай живе Путін! Хай живе ГУЛАГ! Спостерігач: - Він завжди переграє свої ролі.

(Читати і дивитись більше)


nikitanik: (Default)
Originally posted by [livejournal.com profile] inosmi_rss at Размолвка Парижа и Москвы
Предоставление Депардье статуса почти что беженца в России при том, что актер критикует введенный Олландом 75% налог, а во времена Николя Саркози был вхож в Елисейский дворец, просто не могло пройти незамеченным... Как впрочем и теплый прием, который оказал Путин Саркози в ноябре этого года, когда бывший президент Франции прибыл в Москву по приглашению олигарха Михаила Фридмана.

nikitanik: (Default)
Originally posted by [livejournal.com profile] inosmi_rss at СМИ Франции о российском гражданстве Депардье
Французская пресса не скупится на иронию, комментируя получение актером Жераром Дерапардье российского гражданства. Самые интересные высказывания - в сообщении корреспондента DW.

nikitanik: (ілюзія)

http://www.pravda.com.ua/columns/2013/01/4/6980930/
Цитата:
"Сьогодні Депардьє пробує відкрити французам нове русофільство і представити "нову Росію". Почитайте уважно його заяву: чим погляди Депардьє відрізняються від поглядів його співвітчизників двісті років тому? Ідеалізація Росії, Росія – наш орієнтир, тут – освічений президент, справжній друг митців, демократ… Одним словом, ex Oriente Lux!

Але не забуваймо, що не лише перемога над Наполеоном, а й русофільська позиція французького бомонду сприяла підвищенню Росії та її ролі в європейській політиці після Віденського конгресу.

Демарш Депардьє співпав із посиленням ролі Росії у загальноєвропейських процесах. Вплив Москви на політику Берліна, перегрупування сил у Європі, перетворення Європи брюссельської на Європу берлінську, спроби послаблення американської присутності в Європі, натяки на можливість виходу Великобританії з ЄС, розмірковування про трикутник Москва – Берлін – Париж, запуск Північного Потоку та початок будівництва Південного Потоку, активізація російської економічної присутності в Європі, загальноєвропейська криза – ось далеко не повний перелік процесів, які показують, що сьогоднішня Росія претендує на роль Поствіденської Росії ХІХ століття.

Тоді піднесення Росії за часі Олександра Благословенного ризвело до поступового перетворення імперії н "жандарма Європи". Хто зна, чи не призведе накладання культурно-ментального руху європейської інтелігенції в напрямку Росії на економіко-політичні процеси до створення феномену "газового жандарма Євразії"?

Принаймні, Україні це не несе нічого доброго. Хоча – хто і коли враховував інтереси України у геополітичних процесах? Навіть не зважаючи на те, що саме в Україні у Депардьє є свої виноградники."

nikitanik: (ілюзія)
Originally posted by [livejournal.com profile] inosmi_rss at Как дела у иммигрантов во Франции и Великобритании?
Британцы очень любят копаться в статистических данных и проводить опросы насчет этнических корней населения. Все это позволяет нам оценить определенные реалии: меньше половины жителей Лондона являются «белыми англичанами», и 7,5 миллионов жителей страны приехали из-за границы. Во Франции подобная информация находится под строжайшим запретом.
В отличие от Великобритании, во Франции опускаются этнические и расовые категории. Во время ежегодных опросов какое-то разграничение проводится только в случае иммигрантов во французском понимании этого слова (родившиеся за границей дети иностранцев).
 
В Великобритании нет аналога нашего понятия «иммигрант» (родившиеся за границей дети иностранцев), которое не включает в себя родившихся за границей граждан, как это делают в Америке. За определением foreign born скрываются без исключения все, кто был рожден за границей. 

Национальная статистическая служба Великобритании предлагает заполнить следующую подробную анкету, которая позволяет оценить этническую принадлежность жителей: 

К какой этнической группе вы относитесь? 

1. Белая.
- англичанин, уэльсец, шотландец, британец, житель Северной Ирландии
- ирландец
- цыган
- другое (уточните: …)

2. Смешанная/несколько этнических групп

- белый и черный с Карибских островов
- белый и черный из Африки
- белый и азиат
- другое (уточните: …)

3. Азиатская/ Азиатско-британская

- индиец
- пакистанец
- бангладешец
- китаец
- другое: (уточните: …)

4. Черная/ Африканская/ Карибская 

- африканец
- карибец
- другое: (уточните: …)

5. Другая этническая группа
- араб
- другое: (уточните: …)

Еще одним существенным отличием между Великобританией и Францией является сбор данных о религии с 2001 года, а также другие, более регулярные исследования, например, опрос по занятости. 
Этот вопрос не входит в число обязательных, в результате - около 7% респондентов предпочитают оставить это поле пустым. Число людей, которые не отвечают на этот вопрос, больше количества тех, кто открыто называют себя мусульманами. 

Вопрос сформулирован следующим образом:

Каково ваше вероисповедание?
(вопрос является необязательным)

- атеизм
- христианство (перечисление возможных вариантов)
- буддизм
- индуизм
- иудаизм
- ислам
- сикхизм
- другая религия (уточните: …)

nikitanik: (ілюзія)
Исторический экскурс о том, как складывались взаимоотношения между цыганами (а также евреями) и властью во Франции (и не только во Франции).
 http://inosmi.ru/europe/20100922/163088561.html#ixzz2ERZ05JSR 
nikitanik: (Default)
Історичний міф – це створене за допомогою ідеологічної машини держави або групи інтелектуалів-політиків і впроваджене для широкого загалу уявлення про своє минуле. За допомогою міфів на рівні колективної пам'яті спільноти формується масова свідомість, національна самоідентифікація, вирізнення себе з-поміж інших національних спільнот.
Історичний міф є складовою частиною національного міфу.
1. Історична правда
У Другій світовій війні Франції довелося пережити повний розгром і окупацію. 10 травня 1940 року німецькі війська почали наступ, а вже 17 червня прем*єр-міністр Петен по радіо звернувся до французів так: "З болем у серці я кажу вам сьогодні, що треба припинити боротьбу"...
Старий маршал казав це "з болем у серці", – проте переважна більшість французів слухали його з полегшенням і радістю: воювати ніхто не хотів. Сучасники описують атмосферу, що панувала влітку 1940-го: всі люди – селяни, городяни і деморалізовані військові – всі хотіли тільки одного: щоб усе це страхіття якомога швидше закінчилося... У всіх на вустах було тільки одне слово – armistіce (перемир*я). Перемир*я за будь-яку ціну!
І слід сказати, що Промова де Голля 18 червня з Лондона (наступного дня після Петена!) особливого успіху тоді не мала. Це тепер її вчать напам*ять у школі і читають викарбовану на граніті – а тоді, 18 червня 1940-го року, по-перше, той виступ чули дуже мало людей (хоча згодом багато стверджували, що саме їм пощастило на власні вуха чути заклик генерала). А по-друге – з тих, хто чули – буквально одиниці відразу відгукнулися на його заклик.
"Франція не самотня! Вона не самотня! Ї Вона не самотня!" – заклинав де Голль – але насправді це саме він тоді був самотнім – у своєму заклику продовжувати боротьбу.
........
У серпні 1944 генерал де Голль повернувся у звільнений Париж вже не самотнім – французи зустрічали його як героя і рятівника нації.
2. Історичний міф.
Звільняли французьку столицю американці, британці, канадці та інші, але генерал де Голль оголосив, що Париж звільнив себе сам з допомогою усіх армій Франції.
Справжня Франція, Франція, яка не скорилася, у його розумінні перемогла.
Саме таке твердження стало одним з принципів, на якому засновувалася повоєнна Франція. Саме завдяки цьому Франція мала чим пишатися і відбудовувати свою національну гордість.
Письменник Артур Кестлер в одному зі своїх есе писав: "Францію визволили не макі, а англо-американська військова машина... І ось не минуло й року, як кожен середній француз був сповнений щирої віри в те, що Франція поразки не зазнала, що здобула вона звільнення завдяки зусиллям самих французів, і що якийсь мосьє Дюпон був, якщо розібратися, відважним учасником руху опору, і якби трапилася слушна нагода, він би це чудово довів. Пам'ять про його справжні думки і вчинки у похмурі роки "інтермецо 1940-1943" була успішно витіснена...".
Міф про героїчних французів і перемогу Франції у Другій світовій війні є життєво важливою частиною самоусвідомлення французької нації. Цей міф не виник сам по собі – його створила французька еліта на чолі з генералом де Голлем.
А навіщо я зараз пишу про це?
А тому, що впродовж останніх днів в українській блогосфері довелося багато разів прочитати, що незалежність наша якась несправжня, невиборена (а тому й не цінується), що "якщо коли-небудь Україна стане насправді незалежною, то це свято гидких червоних щурів (24 серпня – Н.) буде скасоване" – пише Ірина Магрицька.
"А ниньки буде Парад вишиванок. Надзвичайно яскраве дійство, особливо з огляду на становище країни і атмосферу в суспільстві. Очолить парад, очевидно, колона кровосісів з борцем з папередніками у вишиванках принципово партійного синього кольору", – пише Ліна Костенко.
"У нинішній ситуації, за цієї влади – свято абсолютно не відчувається, а святкування і взагалі всі розмови про Незалежність виглядають профанацією", – скаржиться Олена Білозерська...
Ці й подібні висловлювання тиражуються і перепощуються – натикаєшся на них то там, то тут...
Отже, саме такий міф про українську незалежність пропонує українцям укрсучеліта??

Profile

nikitanik: (Default)
nikitanik

October 2015

S M T W T F S
    123
45678910
11121314151617
181920212223 24
25262728293031

Syndicate

RSS Atom

Most Popular Tags

Page Summary

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Oct. 19th, 2017 05:18 am
Powered by Dreamwidth Studios