nikitanik: (Default)
Originally posted by [livejournal.com profile] stanislav_ab at Куди зникають “герої” мовних війн

Originally published at Живу в Глобальному Світі. You can comment here or there.

No Gravatar

Мій товариш, літератор, ерудит, інтеліґент і колишній одесит Женя Лакінський, щойно перепостив в своєму журналі: “В Одесі «всьо нармальна»: б’ють за українську мову“. Я впізнав, що жаргон в заголовку не стиль Євгена, але я знаю чому він це перепостив – рішуче і без купюр. Як колишній киянин я розумію, бо хвилі російського націоналізму в жорстокій формі продавлювали і місто мого дитинства. Але для Києва, здається, ці епізоди ганьби вже позаду, мине це і в Одессі.


Одна з найвищих хвиль російського нацоналізму і українофобії (солодка парочка) в Києві припала десь на святкування його 1500-річча (1982 р). Я був в молодших класах школи, коли всі наши вчиталі і радянські медіа захлиналися від славиці “иатєрі ґородов русскіх”. Урбанізовані окраїни Києва відрефлексували цей тренд по-своєму: під керівництвом місцевого криміналітету в наколках пацанву з київських дворів сотнями водили битися з “когутами”. Водили зграями по сотні чоловік під саморобними прапорами (!) Летіли шибки в гуртожитках, горіли сараї в сусідньому радгоспі Києво-Святошинського району. Україномовних били просто на вулицях, по-радянські жорстоко, деревяними балками, нунчаками, ногами, ті хаотично збиралися в свої групи, відбивалися.


Я був маленьким пацаном спостерігачем, хоча здається і сам, захоплений войовничістю масового урбаністичного психозу, вишиковувався в шеренгу під засмальцьованим зеленуватим, розмальованим фломастерами прапором на Окружній дорозі. Дорога лише будувалася і там було багато каміння яке летіло в обидві сторони. Були полонені, були переговори про визволення… Все це тривало, здається, декілька літніх місяців, хоча мало культурні наслідки на роки. Розмовляти українською в нашому районі було фізично небезпечно аж до 1990-х.


Я добре запамятав декількох “героїв” тієї мовно-культурної війни, які водили за собою загони-зграї на ті бійки. Лише трохи мене старші, один з них зараз займає відповідальну посаду в культурній галузі держави Україна, друга (дівчина!) сьогодні відома в мистецько-модних колах Києва світська левиця про яку цікаво читати в глянцевих журналах. Обидва були легендарними ватажками українофобських зграй в 1982-му, а сьогодні чудово розмовляють українською мовою і є добропорядними киянами з гарною репутацією.


Тому я не назову їх імена. Але якщо доля мене з ними ще раз зведе я запитаю: “Тобі не соромно за те геройство з нашого дитинства? Мені соромно”.
***********
Від себе: я тоді мешкав у центрі, там було все спокійно. Оце зараз перший раз про таке чую. А ви?



nikitanik: (Default)
Нью-Йорк – Одна із найвпливовіших американських газет «Нью-Йорк Таймс» присвятила велику публікацію Києву. Столицю України назвали одним з найгарніших міст Європи, яке може претендувати на  призове місце – якщо не у футбольному чемпіонаті, то принаймні за багатьма іншими чинниками.

Публікація в «Нью-Йорк Таймс» читається, як справжній панегірик великому місту. Газета зазначає, що «після сімдесяти років радянського панування столиця України перетворилася на одне з найгарніших і найактивніших європейських міст 21 сторіччя». Стаття взагалі рясніє епітетами з префіксом «най». Журналіст з похвалою згадує «нову генерацію ресторанних шеф-кухарів із їхнім інноваційним підходом до української кухні». Автор репортажу Фінн Олаф-Джонс ділиться своїми враженнями від Києва.

«Магніт на вікенди»

Місто виглядає так, ніби його розмальовували, як українське пасхальне яйце
Фінн Олаф-Джонс
«Місто виглядає так, ніби його розмальовували, як українське пасхальне яйце: яскравого кольору будинки, золоті (церковні) бані на пагорбах над Дніпром. Та й самі кияни – вони енергійний народ з великим почуттям гумору і безмежним прагненням  розваг», – стверджує журналіст. 

Розваг, очевидно, прагнуть не лише кияни, а й також європейський і російський «бомонд», модний натовп, для якого Київ став, за визначенням  «Нью-Йорк Таймс», «магнітом на вікенди». Ці люди заповнюють бари, що ніколи не закриваються, і нічні клуби.  Окремий розділ присвячено дніпровським пляжам, які порівнюють з пляжами на Міссісіпі, та красі Труханового острова.
У «Нью-Йорк Таймс» похвалили Київ
nikitanik: (Default)
Originally posted by [livejournal.com profile] sasha2605 at Цитата дня
Не пугайтесь. Это не о 1941-1943 годах... Это всего лишь о 1918-м. А также, мне кажется, о тенденциях.

Цитата:
Немцы пришли с реформами. Они начали реформы с вокзала.Тридцать нанятых германским командованием баб три дня сряду скребли, мыли и чистили темный, грязный, испакощенный киевский вокзал. Полгорода сбежалось на эту диковину, полгорода смотрело с удивлением и тревогой на яростную борьбу мыла и щеток с проплеванными черными вокзальными стенами.
Тревога была не напрасна. Немцы взялись за нас всерьез. В ответственные и критические для самой Германии дни, на пятом году великой войны, под грохот пушек-колоссаль и скрежет танков они не удержались от соблазна любимого занятия и, засучив рукава, принялись отмывать Украину.
Чистили вокзалы, улицы, сады, дома, людей и животных. Мыли тротуары, чистили мостовые, устраивали скверы, строили ограды, бараки, мосты, садовые скамейки. С остервенелым упоением прибивали вывески, плакаты, надписи, номера.
Мыли и скребли старательно, жестоко и бездушно. С лица усталой измученной страны мутным ручьем вместе с пылью и грязью стекала кровь.
Кажется, немцы хотели добра Украине. Кажется, они хотели сделать из нее Европу.
Журналист Михаил Кольцов, очерк "Немцы", газета «Вечер», 6.12.1918, №50.

Точка. Конец цитаты.

Profile

nikitanik: (Default)
nikitanik

October 2015

S M T W T F S
    123
45678910
11121314151617
181920212223 24
25262728293031

Syndicate

RSS Atom

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Oct. 19th, 2017 05:12 am
Powered by Dreamwidth Studios