nikitanik: (ілюзія)


Пробач, що я іще жива,
Ще дихаю майданним пилом.
Моя рука, мої слова,
Нажаль, тебе не захистили.

Пробач. Я плачу кожен раз,
Коли несу туди пожертви,
Бо сльози всі - то просто фарс
Для тих, хто відучора мертвий.

Кривавий день. Кривавий сон.
Кривавий героїчний спротив.
І вся країна в унісон
Ридає реквієм скорботи.
21.02.2014

Viktoria Karpinska


https://www.facebook.com/viktoria.karpinska/posts/602569319819850


 Гей, плине кача по Тисині,
Плине кача по Тисині.
Мамко ж моя, не лай мені.
Мамко ж моя, не лай мені.

Гей, залаєш ми в злу годину,
Залаєш ми в злу годину.
Сам не знаю, де погину.
Сам не знаю, де погину.

Гей, погину я в чужім краю,
Погину я в чужім краю.
Хто ж ми буде брати яму?
Хто ж ми буде брати яму?

Гей, виберут ми чужі люде,
Виберут ми чужі люде,
Ци не жаль ти, мамко, буде?
Ци не жаль ти, мамко, буде?

Гей, як би ж мені, синку, не жаль?
Як би ж мені, синку, не жаль?
Ти ж на моїм серцю лежав,
Ти ж на моїм серцю лежав.

Гей, плине кача по Тисині,
Плине кача по Тисині...  
nikitanik: (ілюзія)
Déclaration des Droits de l’Homme et du Citoyen de 1793

http://fr.wikisource.org/wiki/D%C3%A9cla...en_de_1793

Article 35

Quand le gouvernement viole les droits du peuple, l’insurrection est, pour le peuple et pour chaque portion du peuple, le plus sacré des droits et le plus indispensable des devoirs.

Коли уряд порушує права народу, повстання є самим священним з прав і найнеобхіднішим з обов"язків (як для всього народу, так  і для кожної його частини)
(переклад мій)
nikitanik: (ілюзія)
Originally posted by [livejournal.com profile] switluy_spogad at На Київщині, в селі Літки Броварського району, вшанують пам’ять Вояків УНР
http://warmemorial.ucoz.ua/_pu/0/02943901.jpg

У суботу, 2 лютого 2013 р., о 13 годині в селі Літки Броварського району на Київщині, на кургані біля пам’ятника загиблим воїнам УНР, відбудеться відбувається вшанування пам’яті бійців армії Української Народної Республіки, які ціною власного життя обороняли підступи до Києва від армії Муравйова.

Такий захід відбувається в Літках щороку наприкінці січня. Цьогорічний проводиться з ініціативи Київської обласної організації УНП. Участь у ньому візьмуть громади Броварщини і села Літки, партійних організацій. Молебень за загиблими воїнами Української Народної Республіки проведе настоятель місцевої церкви УПЦ Київського патріархату.

Слава Українським Борцям за Незалежність! )
nikitanik: (свічка)
Те, що розповідає М. Горинь, відрізняється від версії, яку часто розповідає В. Овсієнко. Розповідь Василя Овсієнка (що покарання було призначене після зауваження наглядача про форму заправки постелі й брехливий рапорт, що Стус нібито вступив у суперечку) стосується подій 27 серпня 1985 року. Михайло Горинь розповідає про 1 вересня. Судячи з цього, можна думати, що причиною останнього покарання Стуса став саме той випадок, про який розповідає М. Горинь. Хоча, можливо, карцер призначили “за сукупністю” цих двох епізодів.

Михайло Горинь: “Ми пішли на прогулянку 1 вересня 1985 року. Четверо нас було. І наглядач говорить: “Раздєвайтєсь догола”. В коридорі, коридор метр вісімдесят шириною. Роздягнулися. Першим іде Василь Стус, він енергійний хлопчина і високий… Роздягнулися. – “Присядьте!”. Присіли. То вже напруження певне. – “Раздвіньтє ягодіци!” Боже мій, як сказав… Як скочив Василь – а він високий, – як скочив: “Фашисти, як ви смієте зневажати українських політв’язнів!” І наглядач – до Далматова, начальника концтабору. Ми вже на прогулянку не пішли. Він дав 15 діб карцеру за ту поведінку. Катастрофа! Раз на два дні годують… Там, правда, годували жахливо: ми мали 1980 кілокалорій, ми мали 400 грам хліба – і то високорослі люди. 47-48 кілограмів, худющі… Стус тільки звернувся на четвертий* день карцеру. Там був такий Тарту, естонець, робив у нічну зміну**. І Василь сказав: “Старшой, дай валідолу, серце болить”. І старшой у відповідь: “Нічєго нє дам!” Через кілька годин Стус помер”.

——-

* Мабуть, Михайло Горинь помиляється, маючи на увазі “на третій день”: Василь Стус помер уночі з 3-го на 4-те вересня.

** М. Горинь має на увазі, що Енн Тарту чув прохання Василя Стуса до наглядача про валідол.

Джерело - блог Кирила Булкіна
http://kbulkin.wordpress.com/2008/12/04/mykhaylo-horyn-about-last-days-stus/

nikitanik: (Default)
Originally posted by [livejournal.com profile] lonckohoat У Києві вручать премію Василя Стуса

40 років тому Україною прокотилися масові арешти молодої української інтелігенції: 12 січня 1972 року КГБ в рамках операції “Блок” розпочав хвилю репресій, яка мала поставити крапку у існуванні руху опору в Україні.


Щороку на Святі Різдвяних Василів кияни згадують Василів – Стуса, Симоненка, Чумака, Еллана-Блакитного, які народилися в ці Різдвяні дні та проходить вручення премії імені Василя Стуса.



У 2012 році премія імені Стуса буде вручена:



  • правозахисникові й видавцеві Євгенові Захарову з Харкова, який представить третю частину «Міжнародного біографічного словника дисидентів. Україна»;

  • історику зі Львова Володимиру В΄ятровичу за книжку «Історія з грифом «Секретно»»;

  • поетесі з Києва Ірині Жиленко за книжку спогадів «Homo Feriens».

Відкриє Свято Євген Сверстюк, який був заарештований акурат 14 січня 1972-го.


Початок о 18:00
14 січня, субота
Київський міський будинок вчителя
(вул. Володимирська, 57)


Премія імені Василя Стуса заснована 1989 Українською асоціацією незалежної творчої інтелігенції. Вперше вручалася у Львові. 1990 набула столичного статусу.


Премія присуджується авторам, які мають видатні успіхи у своїй галузі, займають виразну громадянську позицію, активно присутні в українському культурному просторі.


Originally published at Тюрма на Лонцького. You can comment here or there.

nikitanik: (Default)

Владимир Буковский – о поколении Facebook, противостоящем КГБ
 ...Первое, что нужно помнить людям, имеющим дело с сотрудниками КГБ, - это то, что с ними нельзя договориться. Все западные политики на этом прокалываются, кроме Рейгана. У них нет понимания того, что вообще-то это некий отдельный подвид хомо сапиенс. Это люди, с которыми договориться нельзя, потому что они не хотят с тобой договариваться. Их задача - тебя завербовать, и они этим занимаются, тебя вербуют. Ты можешь быть ему враг или агент - и ничего в промежутке нет. Вы можете считать, что вы проявили цивилизованность, пошли на какие-то компромиссы - для них это только признак слабости - а значит, надо давить дальше. Поэтому надо зарубить себе это на носу: чем раньше вы их "пошлете", тем в большей безопасности вы будете.

Я вам могу рассказать историю. Там, правда, не совсем цензурные выражения есть, но я их смягчу.

В лагере у нас сидел старый учитель из Закарпатья, очень интеллигентный, знал пять языков, такой вежливый, такой замечательный человечек. Вдруг "кум" (на лагерном жаргоне – оперуполномоченный – Д.Г.) стал его сажать. Вызывает - и в карцер. Вызывает - и в карцер. А у нас был такой негласный межэтнический лагерный совет, от разных этнических групп собирались якобы попить чайку, но вообще обсуждали лагерные дела. Там сидели армяне, украинцы, евреи, русские, литовцы. Поскольку в лагере надо решать общие проблемы сообща, то они договаривались, кто будет их представлять, и мы собирались, негласно обсуждали лагерные проблемы, что как делать. И вот возник вопрос с этим бедным украинским учителем: что делать, почему его сажают, он ведь ничего неположенного не делает, никого не трогает, да и не может никого тронуть. Я (лучше бы молчал) говорю: знаете, по моему опыту это означает только одно: "кум" его вербует, а интеллигентный наш учитель не может его послать на три буквы. А "кума" надо послать на три буквы, он другого языка не понимает. Это как компьютер работает на языке С++: если ты будешь пытаться ввести другое, он не поймет. То же самое "кум": у него такой свой "машинный" язык. Ну, инициатива наказуема.

Мне говорят: раз ты так просчитал, объясни ему, он сейчас как раз из карцера выйдет. Заварил я чаю, старичок вышел, пошли за барак, присели, и я его три с лишним часа учил, как сказать "иди ты на …". Причем русский мат - он же вполне в системе Станиславского, там нельзя просто сказать, это надо как бы видеть. А у него губы не складывались, он не мог произнести это слово, никак. Пять языков он знает, а это слово не может произнести. Часа три я с ним мучился, научил. Научил, он все понял. Вызвал его "кум", он пошел на пятнадцать суток, вышел, и больше его не трогали.

Вот вам история. Она очень показательна, потому что с КГБ нельзя иначе, иначе они не понимают, у них по-другому устроена голова, их по-другому учат. И вы себе причиняете большую беду тем, что не шлете их сразу на три буквы...
nikitanik: (Default)

Друзі, вітаю всіх, для кого це свято. Хай нам всім щастить!
"Можеш не вірити - нам так відміряно: на краю Землі стояти і надію берегти.
Може, що вільними бути повинні ми: зупинитись на хвилину, залишитись назавжди.
Захиститися від болю
Ти зі мною, я з тобою
Запитання в кулак затискаючи,
Не спиняючись -
ти розірвеш чи загубиш
Перекреслиш все, що любиш -
Тільки потім не знатимеш:
Голос чий
Плаче у ночі?
Можеш не вірити - нам так відміряно: на краю Землі стояти і надію берегти.
Може, що вільними бути повинні ми: зупинитись на хвилину, залишитись назавжди."
 

Марія Бурмака. Хранителі Надіі

http://www.youtube.com/watch?v=J8X2AS0XG_Q&feature=player_embedded#!



nikitanik: (Default)
Originally posted by [livejournal.com profile] p_dzikovsky at Богдан Нижанківський. Бабай
Надзвичайно цікавий, як на мій смак, львівський поет, який помер на еміґрації. 1909 - 1986.

Малюнок на стіні

Сурмив архангел в церкві на стіні,
Удень, вночі, не день, не ніч – роки!
А я не чув! Не чув – бо що ж мені?
Нехай сурмить архангел на стіні,
Берзрухий твір незнаної руки!

Напевно він і досі ще сурмить.
Архангеле, я – жилавий, живу!
Сурми, сурми, нехай стіна дрижить!
Я знаю: ти мене – уперту мить –
Поставиш під погашену блакить,
Як стоптану, в поразці, корогву.

Архангеле, як зійдеш зі стіни,
Вже не сурми – торкни, збуди, шепни

Повстанець
1953


Він тихо ліг. Не хтів лягти, а ліг.
Лицем у землю, край рова й дороги.
На нього падав дощ, а, може, сніг,
На драну блюзу, на розпухлі ноги.

На чорний чуб забіглий пес гарчав.
Спинялись люди, коники, корови.
А він лежав. Так, як і ліг, лежав.
Не грізний вже. Безпомічний. Без крови.

Взяли його. Чи ж можна так лежати?
До суду-віку, землю обійнявши?
Ту землю, що її не хтів віддати
І взяв назавше.

Взяли його – і понесли під ліс.
Як стоптаний листок несе дитина.
І віддали землі. Він в землю вріс,
Зерно з пожнив’я. З вічности хвилина.

Більше його текстів

nikitanik: (Default)
Originally posted by [livejournal.com profile] bilozerska at Спасибі Вам, Юрію Нестеренко!
За творчістю цього російського поета я стежу давно і з величезною симпатією - після геніального "И алели над нами флаги". Якщо раптом є такі, що не знають цих рядків - прочитайте обов’язково, тільки обов’язково до кінця:
http://yun.complife.ru/verses/nostalgi.htm

Люблю його за неполіткоректність і правильність. Він один з небагатьох, хто не намагається гратися у толерантність і каже правду, називаючи речі своїми іменами - вбивць убивцями і так далі.

9 травня цього року Юрій Нестеренко народив черговий шедевр. Читайте і аплодуйте.


ДЕНЬ ПЕРЕМОГИ



Пусть меня извинят за москальскую мову,
Если в данном контексте она некрасива,
Но - мое восхищение городу Львову,
А точнее, конечно - свободному Львиву!

Украина! Где ныне надежды Майдана?
Над тобою глумится донецкая банда!
Эти гниды - детеныши вшей Магадана -
Вновь велят тебе чествовать флаг оккупанта.

Флаг расстрелов и пыток, флаг Голодомора,
Лагерей, депортаций, кровавого бреда,
Палачей и рабов, нищеты и позора,
Флаг бездарной войны и постыдной победы!

Чтоб у тех депутатов отсохли культяпки,
Чтоб родные плевались, заслышав их имя!
В Украине вывешивать красные тряпки -
Это хуже, чем свастики в Йерусалиме!

И ведь главное - все по закону, хоть режьте!
А в ответ - ни импичмента нет, ни волнений...
"Ще не вмерла..." в эфире звучит, как и прежде,
Но увы - вызывает все больше сомнений.

И в России, зашедшейся в рабском угаре,
Все довольнее лыбились хамские хари,
И ползли на парад недобитые твари -
Не солдаты (тех нет уже), а вертухаи.

Но львивяне не предали память народа
И пошли, наплевав на ментов и приказы,
Чтобы встать на пути коммунячьего сброда,
Чтоб сорвать этот шабаш червоной заразы!

И несладко досталось москальским агентам -
Отстоять свои фетиши коротки лапки!
И валялись в грязи их фальшивые ленты,
И пылали по городу красные тряпки!

Пусть теперь пропаганды казенные жерла
Изрыгнут "хулиганы!", кремлевским в угоду -
Слава хлопцам, что впрямь доказали: не вмерла!
Есть кому заступиться за честь и свободу!

Нет, не все еще в жизни решает парламент!
Если с ними законы, но правда - за вами,
Значит, надо идти, наплевав на регламент,
И сразиться с совками не только словами!

Затолкайте им в глотки их цацки и флаги!
Превратите их идолов в прах и руины!
Чтобы те, кто мечтает о новом ГУЛАГе,
И ступить не могли по земле Украины!

И пускай подводить еще рано итоги,
И у власти в столице - все та же орава,
Но сегодня во Львиве был день перемоги!
Коммунякам - гиляку! Героям же - слава!

Юрий НЕСТЕРЕНКО
9 мая 2011

http://yun.complife.ru/verses/lviv.htm


nikitanik: (Default)

Сотни тысяч винтовок, закопанных в землю, спрятанных в овинах и амбарах и не сданных, несмотря на быстрые на руку военно-полевые немецкие суды, порки шомполами и стрельбу шрапнелью, миллионы патронов в той же земле, и трехдюймовые орудия в каждом пятом селе, и пулеметы в каждом втором, во всяком городке склады снарядов, цейхгаузы с шинелями и папахами. И в этих же городах народные учителя, фельдшеры, однодворцы, украинские семинаристы, волею судеб ставших прапорщиками, здоровенные сыны пчеловодов, штабс-капитаны с украинскими фамилиями ... все говорят на украинском языке, все любят Украину волшебную, воображаемую, без панов, без офицеров-москалей, - и тысячи бывших пленных украинских, вернувшихся из Галиции.

Это в додаточок до десятков тысяч мужиков? .. О-го-го! Вот это было. А узник ... гитара ... Слухи грозные, ужасные ... Наступают на нас ... Дзынь ... трынь ... эх, эх, Николки. Турок, земгусар, Симон. И не было его. Не было. Так, ерунда, легенда, мираж. Просто слово, в котором слились и затупленные ярость, и жажда мужицкой мести, и чаяния тех верных сынов солнечной, горячей Украины, которые ненавидели Москву, какая бы она ни была - большевистская, или царская или еще какая.

Михаил Булгаков

Знайдено в [info]sparrow_hawk
nikitanik: (Default)
Напередодні святкових днів не хотілося б говорити про прикрі речі, але стрімкий розвиток подій та посилення тиску на Київський Патріархат примушують це робити.
З відповідальністю заявляю – в Україні є намагання реалізувати масштабний план з розвалу та знищення Київського Патріархату.
Цей план створений у Москві та запропонований Московським патріархом Кирилом і його підлеглими для реалізації в Україні. Головна роль у цьому плані відведена органам державної влади.

 

Read more... )
nikitanik: (Default)
Originally posted by [livejournal.com profile] rusistka at Русским, воевавшим в УПА, посвящается


Судьба причудлива и, думаю, слепа.
Фамилия на "ов", но воевал в УПА.
Привел меня туда авантюризм.
Но подарил мне правильную жизнь.

Безумный случай - и потом леса.
Топор опасности угрюмо нависал.
Сначала любопытство, а потом
походы долгие. Сходило семь потов.

Навеки я запомнил голый склон
и серый камень. Защищал лишь он.
Тупая мысль стучала у виска –
не допустить гранатного броска.

Мой озверевший пулемет строчил,
а я терял остатки жалких сил –
ведь мне шестнадцать, хочется пожить.
Гранаты взрыв - и оборвется нить.

Но милостив ко мне был добрый Бог.
Он выскользнуть из западни помог.
Заход к нам в тыл бездарно прогорел.
Жаль, пулемет остался на горе.

Наш четовой за это не ругал.
И даже буркнул: "Мал хоть, но удал".
Один мой подвиг был на той войне.
Но страшный склон годами снится мне.

И я не знаю как его прогнать,
восстановить спокойной жизни гладь.
Ведь я себя за Родину губил.
Не на себя я тратил бездну сил.
Пускай моя фамилия на "ов",
но я услышал Украины зов.

На стихи наткнулась случайно. Автор - Александр Муратов - муж режиссера Киры Муратовой.

nikitanik: (Default)
   Наукові співробітники Національного музею-меморіалу жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького» збирають документи і матеріали українського визвольного руху задля відкриття експозиції, що висвітлює період радянської окупації.

   Ми сподіваємося, що у Вас чи у Ваших знайомих ще зберігаються фото, документи чи предмети побуту, які будуть особливо актуальними для музейної колекції та цікавими для відвідувачів. У музеї «Тюрма на Лонцького» є оптимальні можливості для зберігання зібраних матеріалів у фондосховищі й експонування в залах музею.
 
   Також наукові працівники проводять у приміщенні музею запис спогадів учасників визвольного руху. Маємо надію, що наші зусилля сприятимуть збереженню національної спадщини та донесенню її до майбутнього покоління України.

   У зв’язку з цим ми звертаємося до Вас з проханням повідомити нас про:
  • документи українського самвидаву, які зберігаються у Вас (самвидавні часописи й журнали, листування, статті, заяви, протести, вирізки з газет, спогади, архівні документи тощо) задля можливості їх копіювання та подальшого експонування.
  • речі побуту, фотоматеріали, проведені інтерв’ю, предмети рукоділля та інтелектуальної творчості того часу.
  • контакти осіб, які можуть мати такі матеріали й документи, а також осіб, спогади яких можна записати.
   За Вашим бажанням усі надані музею матеріали можуть бути скопійовані й повернуті Вам.

   Відповідь й наявні матеріали просимо надсилати на таку адресу: Національний музей-меморіал жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького», м. Львів, вул. С. Бандери, 1. Телефон: 8 (032) 243 04 46.  e-mail: lonckoho@gmail.com

Будемо щиро вдячні Вам за допомогу!

[livejournal.com profile] lonckoho

Profile

nikitanik: (Default)
nikitanik

December 2020

S M T W T F S
   12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031  

Syndicate

RSS Atom

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jun. 27th, 2025 12:38 pm
Powered by Dreamwidth Studios