nikitanik

Originally posted by

p_dzikovsky at Богдан Нижанківський. Бабай

Надзвичайно цікавий, як на мій смак, львівський поет, який помер на еміґрації. 1909 - 1986.

Малюнок на стіні

Сурмив архангел в церкві на стіні,
Удень, вночі, не день, не ніч – роки!
А я не чув! Не чув – бо що ж мені?
Нехай сурмить архангел на стіні,
Берзрухий твір незнаної руки!

Напевно він і досі ще сурмить.
Архангеле, я – жилавий, живу!
Сурми, сурми, нехай стіна дрижить!
Я знаю: ти мене – уперту мить –
Поставиш під погашену блакить,
Як стоптану, в поразці, корогву.

Архангеле, як зійдеш зі стіни,
Вже не сурми – торкни, збуди, шепни

Повстанець
1953

Він тихо ліг. Не хтів лягти, а ліг.
Лицем у землю, край рова й дороги.
На нього падав дощ, а, може, сніг,
На драну блюзу, на розпухлі ноги.

На чорний чуб забіглий пес гарчав.
Спинялись люди, коники, корови.
А він лежав. Так, як і ліг, лежав.
Не грізний вже. Безпомічний. Без крови.

Взяли його. Чи ж можна так лежати?
До суду-віку, землю обійнявши?
Ту землю, що її не хтів віддати
І взяв назавше.

Взяли його – і понесли під ліс.
Як стоптаний листок несе дитина.
І віддали землі. Він в землю вріс,
Зерно з пожнив’я. З вічности хвилина.

Більше його текстів