nikitanik

Ну й химерує лжа життьова!
Правду мурує? З брехонь? – Овва!
Жили вузлами в'яжи – це й є
справжнє життя твоє.
Ніби в житі лежиш: дзвін, плин.
Все, небожителю, геть все – лжа!
Вже і за жимолостю – сто жал
- Тим і радій! – Жаль.
Не жур мене, друже, і не кори
нам зачаровано душ став.
Отже, чоло в сон занури,
бо ж – нáщо співав?
До білої книги твого німоття,
до глини воль твоїх спроквола
покірно схиляю улам чола,
бо ж долоня – життя.

Неподражаемо лжет жизнь
Сверх ожидания, сверх лжи...
Но по дрожанию всех жил
Можешь узнать: жизнь!
Словно во ржи лежишь: звон, синь...
(Что ж, что во лжи лежишь!) – жар, вал
Бормот – сквозь жимолость – ста жил...
Радуйся же! – Звал!
И не кори меня, друг, столь
Заворожимы у нас, тел,
Души – что вот уже: лбом в сон.
Ибо – зачем пел?
В белую книгу твоих тишизн,
В дикую глину твоих "да" –
Тихо склоняю облом лба:
Ибо ладонь – жизнь.

(Марина Цветаева)