nikitanik

Контекст:

"Життя іде дуже помалу. Якщо колись і був будь-який пульс, то зараз нема і цього. Так — перебиваєш годину за годиною і, коли вбив, то починаєш радіти. Злиденні роки! Злиденні заняття. Твої поради до моїх планів майже такі, як і мої наміри. Та справа в тім, що багато з намірів з кожним днем гублять ґрунт, і це примушує мене лавірувати, щоб при цих дуже швидких змінах, од мене незалежних, зберегти рівновагу і уявний спокій. Надіслав свої вірші у “Дніпро“, але, видає мені, з цього мало що вийде, бо “Дніпро“ — це не Малишко (всілякий суб’єктивізм в оцінках і відборі тут мало значеннєвий). Що далі? Недавно одержав запрошення на весілля, бо моя дівчина виходить заміж. Їй-бо, згадуєш Шекспіра і його славетне:

Будь самой горькой из моих потерь,

Но только не последней каплей горя

— що підтримує якось і переконує в тому, що твої невдачі — то лиш відтінь майже вічних скорбот і злигодень. Тож ти, дитя 20 ст., май більше витримки і умій тримати своє серце в руках".
З листа до Бориса Дорошенка (весна 1960 р. - під час служби в радянській армії)

http://www.madslinger.com/stus/lysty-do-druziv/