Про 9 травня без символів тоталітаризму

Державний комітет телебачення і радіомовлення України

http://comin.kmu.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=112240&cat_id=109884
Якщо в країнах Європи та Америки завершення Другої світової війни 8 і 9 травня оголошені днями пам’яті та примирення, то в Росії День Перемоги є одним із головних державних свят, розглядається її керівництвом як важливий консолідуючий чинник суспільства. Причому консолідація відбувається на двох рівнях - прорадянському, об’єднуючи значну частину прорадянськи налаштованих громадян, та російському націоналістичному, який посилює тези про непереможність російського народу, його особливу світову місію.

Для позбавлення від ідеологічного впливу Росії, на думку істориків, Україні слід відмовитися від радянського формату святкування Дня Перемоги. Для цього слід акцентувати увагу не на військових парадах, що є своєрідною формою пропаганди війни, а на допомозі живим ветеранам та вшануванні загиблих. Посилити соціальний аспект підтримки ветеранів як з боку держави, так і з боку громадськості. Перевести радянський культ війни, важливим інструментом якого був День Перемоги, в традицію пам’яті про солдат, які загинули за свою батьківщину.
Історики радять зображувати війну як трагедію та гуманітарну катастрофу,яка коштувала життя мільйонів людей, завдала непоправних втрат людськійцивілізації та культурі. У відношенні до України Друга світова війна – ще одна національна трагедія під час якої українці, позбавлені власної державності, змушені були воювати за чужі імперські інтереси і часом вбивати інших українців.
Методичні матеріали УІНП містять перелік документальних та художніх фільмів, які на думку істориків, правдиво, без ідеологічних штампів зображують події Другої світової війни. Серед них – українські документальні фільми «Київ. Місто, що зрадили» (автор - Андрій Цаплієнко), серіал «Невідома Україна» (НТКУ), «Війна без переможців» (автор - Ігор Чижов) та інші.
Також у матеріалах подано список науковців, які спеціалізуються на вивченні історії Другої світової війни.
Методичні матеріали розміщено на сайті Держкомтелерадіо Україниhttp://comin.kmu.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=112237&cat_id=77135

Простите нас

Originally posted by vaysburd at Простите нас

Оригинал взят у СЕРГЕЙ КОВАЛЕВ в  В Киев

Я сожалею, что по здоровью не смог приехать на ваше собрание. Всё же я счёл возможным обратиться к Конгрессу.

Вот уже почти 100 лет в мире нет более острых и опасных глобальных проблем, нежели те, которые связаны с моей страной. Излишне считать вызовы, брошенные СССР и его преемниками человечеству – ГУЛАГ и Голодомор, депортации народов, страны Балтии, помощь Гитлеру в развязывании Второй мировой войны, обращение в рабство Восточной Европы, Будапешт, Прага, Афганистан, опять Литва, Чечня, Грузия, – разве всё перечтёшь?

Теперь вот Украина – давление на неё, постоянные силовые угрозы ей, заказанные государством потоки грязной клеветы.

Нравственный нигилизм представляют как политику. Увы, дело здесь не в ничтожных выходцах из КГБ. Мы имеем правительство, какое заслуживаем. Более 70%, которые восторженно приветствуют аннексию Крыма и путинский курс на грани новых вторжений – индульгенция этого правительства. Однако не эти постыдные цифры определяют угрозу Украине, российскую внутреннюю трагедию. Так голосуют люди, замордованные сталинской селекцией, оглушённые бесстыдной пропагандой, развращённые циничным враньём первых лиц. Кого им слушать, на кого смотреть, с кем говорить?

Увы, власти есть, кого показать. Набралось немало авторитетов, восхваляющих её. И среди них, правда, есть таланты. Скверно решён пушкинский вопрос о гении и злодействе – талант  легко совмещается с трусостью, жадностью, мелким честолюбием. И не всегда наделён гражданской ответственностью. Не будем говорить о свободе мнений – мнение может быть как угодно ошибочным, но оно не может быть лживым.

Похоже, что заметная часть российской творческой элиты старательно не понимает,  как велик её вклад в грядущие кровавые драки.

Похоже, что в самой России вот-вот пополнятся тюрьмы; и это шаг в том же направлении.

Похоже, что найдутся гранды, одобряющие твёрдую руку.

Ну, а лидеры политической оппозиции тем временем порою сотрудничают с фашистами в поисках голосов.

Так живём. Народ готовый терпеть насилие сам становится насильником. Это наша вина, ничья больше.

Мне остаётся сказать друзьям, с которыми делил тюремную пайку, жалкое «простите нас».