Про Жирафу ’85

У далекій Африці,
на хуторі тамтешнім,
раптом репет трапився
і вигуки бентежні.

Рохнув телепень-сікач:
«А що це тут за галас?»
Тут таке: Жирафа, бач,
у цапа закохалась.

Громада тут зчинила гвалт,
і півень лиш на інший кшталт
горлав десь гаміру проміж:
- Жирафа більша, їй видніш!

- Ну то й що, що тхне мій цап,
що роги понад писком!
Я була б нікчемниця,
якби була расистка! -

І Жирафа додала:
- Сваритиметесь злісно -
ми з коханим із села
поїдемо до міста.

Громада тут зчинила гвалт,
і півень лиш на інший кшталт
горлав десь гаміру проміж:
- Жирафа більша, їй видніш!

Батькові цапиному
нащо така невістка?
Спить з двома пір’їнами,
щодня жадає їсти.

В господарстві все - тяп-ляп,
і зовні - тільки шия...
І пішли Жирафа й цап
в корівню жить абияк.

Громада тут зчинила гвалт,
і півень лиш на інший кшталт
горлав десь гаміру проміж:
- Жирафа більша, їй видніш!

А далека Африка
нове вже має лихо.
Цап реве й Жирафиха,
чи вже, либонь, цапиха.

Думка хутірська така,
що вже немає часу:
збігла з бугаєм дочка...
і з ним пішла на м’ясо.

...Жирафа винна. Втім, ось суть:
з того варити треба суп,
хто крякав гаміру проміж:
- Жирафа більша, їй видніш.
© Володимир Дашевський. Переклад, 1988