Андрухович Юрій. ФАВСТОВЕ СВЯТО

1.  НІЧ   Ось  тобі,  вбога  пуста  голова,   перше  знамення  Різдва  —   снігу  добув  ти  для  білих  поем,   вітру  черпнувши  плащем.   Крила  не  тут,  але  біль  від  крила   на  ніч  прип’яв  до  стола  —   мить,  наче  рибу,  ловиш  багром   і  повертаєш  в  огром.   Тільки  тепер  вона  має  печать   віщих  прозрінь  і  зачать.   Є  в  ній  зима  —  цегляні  димарі   теплі  о  білій  порі.   Ось  тобі  й  ніч,  пуста  голова,   напередодні  Різдва.   Хочеш  —  придумай,  як  до  зорі   рушили  тріє  царі…   2.  ЗОРЯ   Там,  де  нас  немає  і  не  буде,   сніг  упав  на  вежі  і  сади.   В  темряві  жаріють  без  остуди   вогники  у  вікнах  із  слюди.   Сяють  ночви,  тесані  до  ладу,   і  м’яка  для  купелі  вода.   І  зоря  таємну  має  владу.   Лада.  Чоколяда.  Коляда.

3.  СУМНІВ   Такої  ночі  перейду  місток,   ступлю  на  сніг  і  подолаю  схил.   Всього  мене  —  до  мозку  і  кісток   пройме  мороз,  опівночі  стосил.   О  ніч  німа,  пустельна  і  совина!   Цей  холод,  ця  тілесна  печія…   Матерія  —  первинна.  Це  —  провина.   (Як  не  моя  й  не  Божа,  то  чия?)   Мої  знання  сумнівні  і  сумні.   Тому  й  жага  нутрує,  мов  аорта,  —   і  я  не  сам:  глузлива  пика  чорта   по-змовницьки  підморгує  мені.   Беріть  мене,  панове  чортівня!   Тягніть  у  вир,  де  душу  розітнуть.   А  там,  де  народилося  ягня,   про  мене,  безнадійного,  зітхнуть…