Притча про чарівника і його овець

Георгій Гурджієв.
Деякі вважають, що він володів таємним знанням про людину і людство на цій землі. Своїм учням він казав так: "Ніколи не сприймайте на віру все, що я кажу або пишу. Вважайте це запрошенням до самостійної думки, до самопізнання, дослідження самого себе... Я формулюю тільки припущення: спробуйте самі його перевірити".
   І часто розказував учням притчу про чарівника і його овець:
   Жив-був собі чарівник, який мав велику отару овець. Кожний день він забивав і з"їдав одну вівцю зі свого стада.
   Вівці завдавали чарівнику чимало мороки: вони розбігалися по лісу, і доводилося витрачати багато часу, щоб спіймати одну, а інших знову зібрати докупи. Та, яку він хотів забити, починала відчайдушно пручатися, і її верещання лякало інших.
   І тоді чарівник придумав таку хитрість. Він поговорив з кожною вівцею окремо і кожній дещо навіяв.
   Одній він сказав: "Ти не вівця, ти так само людина, як і я. Тобі не треба боятися: адже я їм тільки овець, а ти – людина і мій найкращий друг".
   Другій він сказав: "Ну чому ти тікаєш від мене, як інші вівці. Ти ж левиця: тобі нема чого боятися. Я вбиваю тільки овець, а ти мій друг".
   Третю він переконав у тому, що вона – вовчиця, яку він глибоко поважає. Він, як і раніше, буде кожного дня вбивати одну вівцю – але вовчиці, ясна річ, це не стосується. Їй не потрібно стерегтися.
   І так він поговорив з кожною вівцею – і кожну переконав у тому, що вона – не вівця, а зовсім інша тварина, відмінна від решти овець в отарі.

   З тих пір поведінка овець докорінно змінилася. Віднині вони спокійно паслися і не тікали до лісу. І коли чарівник забивав чергову вівцю, інші думали: "Ну от, забили ще одну вівцю. А мені – людині, левиці, вовчиці, найкращому другу чарівника – мені не потрібно боятися".
   І навіть ті вівці, що він їх забивав, – вони більше не пручалися. Чарівник підходив до якоїсь і казав: "Друже, ми давно не спілкувалися. Ходімо, треба порадитись щодо овець". І вівця гордо йшла з чарівником; і він дійсно розпитував її, як там справи в отарі; жертва радо розказувала йому про все, що знала; а потім чарівник її забивав. Робив це досить швидко, отже, – та не встигала нічого зрозуміти.

Чарівник був задоволений: він високо підняв самооцінку кожної вівці, і тепер вони не думали про невідворотність смерті. Вони позбавились надмірної невротичності, насолджувались життям і спокійно скубали травичку, – внаслідок чого їхнє м"ясо стало набагато смачнішим.

І так протягом багатьох років чарівник легко управлявся зі своїм великим стадом.

А найцікавішим є те, що вівці стали йому допомагати. Якщо раптом якась надто кмітлива вівця починала здогадуватися про те, що відбувається насправді – інші вів... тобто люди, левиці, вовчиці - найкращі друзі чарівника – вони повідомляли його про дивну поведінку і небезпечні речі цієї "розумної" вівці.

І наступного дня чарівник із задоволенням її з"їдав.