nikitanik

***
На дальнім березі – високі тіні.
Високі сосни. І високий крик.
І полум’я промовистий язик
Тріпоче полотном, палахкотіє
Від жовтого до ярого і до
Блакитно-синього. Стоять старцями
Високі тіні. Дивно-невідомі.
Ось Прорив твій. Ось Розпач. Ось Сльоза.
Ось Меч. А це – Зневіра. Це – Завзяття.
А це твоє прочорнене Прокляття,
Воно зіп’ялося, щоб гримотіти – Завтра.
Стоять Пересторогою. Стоять
Близ домовини – мов почесна варта.
Їх не минуть. Тож – не втікай. Не варто.
Ще – кілька слів напутніх, як проклять.
Я наближаюсь. Я пливу. Я слухати
Вас буду, предки. Говоріть мені,
Чи задаремно розколовся гнівом,
Чи задаремно забаглося вщухнути.
Кажіть мені. Я слухаю. Я весь
Востаннє виважусь на спізнених порадах,
На нових кривдах і на нових правдах.
Мені – нелегко. Таж і вам – невесело.