Улюблені вірші Василя Стуса

[nikitanik]

Як краще всього вшанувати поета? Ну звичайно, читаючи його вірші!
Вчора (до 75-річчя Василя Стуса) друзі згадували деякі його вірші. 

nazavzhdy - "Ще вруняться горді Славутові кручі"

lena_ua_mk - "В хаосі зглиблених світів"

konung_ogin- "Як добре те, що смерті не боюсь я"

(Ці вірші можна прочитати під катом)

Друзі, а чи є у вас такий вірш Василя Стуса, який ви виділяєте поміж іншими? 
Якщо так - прошу, назвіть його!



Ще вруняться горді Славутові кручі,
ще синіє річки збурунена гладь,
та вже проминув тебе птахом летючим
твій час, твій останній. Попереду – падь.
Ще сонце високе, ще небо глибоке,
ще серце замало грудей не пірве.
Урвались, подались прекрасні мороки
і щось тебе кличе, і щось тебе зве.

Бо вже відслонився безокрай чужинний
І в жалощах никне зелений розмай.
Прощай, Україно, моя Україно,
чужа Україно, навіки прощай.

Розкрилені висі твої пронеслися,
попереду прірва. І ока не мруж.
Ти бачиш розхрестя дороги? Молися,
бо ще ти не воїн і ще ти не муж.
Гудуть пароплави, ревуть паровози,
і аероплани видовжують слід.
Чіпляйся за кручу, як терен колючий,
чіпляйся за небо, як яблуні цвіт. 

Бо вже відслонився безокрай чужинний
І в жалощах никне зелений розмай.
Прощай, Україно, моя Україно,
чужа Україно, навіки прощай.

***

В хаосі зглиблених світів,

Де вічна круговерть,

Нема неплинного в житті,

Неплинна тільки смерть.

В хаосі зглиблених світів,

Де вічність — тільки тінь,

Котру уздрівши, ти хотів

Життя пізнать глибінь.,

В хаосі зглиблених світів

Ти тільки метеор,

Що в хвилі зринувсь і згорів

В суворій тайні зорь.

І що в тій таїні — пізнать

Заказано тобі,

Дано нести важку печать

І зринути в ганьбі.

Тобі не чути одкровінь,

Коли у віщий час

Загомонить прадавня тлінь

І зрине порух, зрине рінь.

***

Як добре те, що смерті не боюсь я 
і не питаю, чи тяжкий мій хрест. 
Що вам, богове, низько не клонюся 
в передчутті недовідомих верств. 
Що жив-любив і не набрався скверни, 
ненависті, прокльону, каяття. 
Народе мій, до тебе я ще верну, 
і в смерті обернуся до життя 
своїм стражденним і незлим обличчям, 
як син, тобі доземно поклонюсь 
і чесно гляну в чесні твої вічі, 
і чесними сльозами обіллюсь. 
Так хочеться пожити хоч годинку, 
коли моя розів'ється біда. 
Хай прийдуть в гості Леся Українка, 
Франко, Шевченко і Сковорода. 
Та вже! Мовчи! Заблуканий у пущі, 
уже не ремствуй, позирай у глиб, 
у суще, що розпукнеться в грядуще 
і ружею заквітне коло шиб. 

Comments

[lesya123.livejournal.com]

=Гойдається вечора зламана віть,
як костур сліпого, що тичеться в простір
осінньої невіді. Жалощів брості
коцюрбляться в снінні - а дерево спить.
Гойдається вечора зламана віть
туга, наче слива, рудою налита.
О ти всепрощальна, о несамовита
осмутами вмита твоя ненасить.
Гойдається вечора зламана віть,
і синню тяжкою в осінній пожежі
мій дух басаманить. Кінчилися стежі:
нам світ не належить - бовваном стоїть.
Шалена вогненна дорога кипить.
Взялась кушпелою - обвітрені крони
всю душу обрушать у довгі полони,
І згадкою - вечора зламана віть.
І сонце - твоє, простопадне - кипить.
Тугий небокрай, погорбатілий з люті
гірких дорікань. О піддайся покуті
самотності! (Господи, дай мені жить!)
Удай, що обтято дорогу. Що спить душа,
розколошкана в смертнім оркані
високих наближень. На серця екрані
гойдається вечора зламана віть.
Гойдається вечора зламана віть,
неначе розбратаний сам із собою.
Тепер, недоріко, подайсь за водою
(а нишком послухай; чи всесвіт -
не спить?).
Усесвіт - не спить. Він ворушиться, во-
втузиться, тузаний хвацько під боки
мороками спогадів. Луняться кроки,
це, Господи, сяєво. Це - торжество:
надій, проминань, і наближень, і на-
вертань у своє, у забуте й дочасне.
Гойдається павіть, а сонце - не гасне
і грає в пожежах мосяжна сосна.
Це довге кружляння - над світом і під
кошлатими хмарами, під багряними
торосами замірів. Господи, з ними
нехай порідниться навернений рід
отой, що принишк попід товщею неб -
залізних, із пластику, шкла і бетону.
Надибую пісню, ловлю їй до тону
шовкового голосу (зацний погреб).
Поорана чорна дорога кипить
нема ні знаку - од прадавнього шляху
Сподоб мене, Боже, високого краху!
Вільготно гойдається зламана віть.=

подобається плетиво слів. все має зміст - закінчення, наголоси, фразеологічні звороти.

[lesya123.livejournal.com]

у нього всі гарні, просто саме з цього рядки запам'яталися.
у нього ще ж і переклади - теж чудові.
він майстер..

[nikitanik.livejournal.com]

У цьому вірші (говорячи словами Ахматової) є і пісня, і таїна... це справжня поезія. А можете сказати, які саме рядки Вам запам"яталися?
Ну а щодо перекладів - так, деякі - просто шедеври... кращі за оригінал, чесне слово! Наприклад, переклад вірша Цвєтаєвої "Неподражаемо лжет жизнь"