З ціложиттєвого ждання
ти смерть на кілька літ відтрутив,
аби почути пахощ рути
і в неї впасти навмання -
з усіх розлук - на обокрай
Вітчизни - і яви, і мрії.
Я не скорився вам, злодії,
вітаю, рідна, прощавай,
кохана. Забарні слова,
що з тіла мертвого летіли
і споминами душу гріли,
що, наче дошка гробова,
позаклякала на всевік.
З ціложиттєвого полону
паду в твоє, Вітчизно лоно -
твій пасічник і войовник.
О дні мої - роями бджіл
гуділи смертно і медяно
і гріли серце полум’яне
по цвинтарях живих могил.
Я єсьм, Вітчизно, як і ти, -
єси на всевіки і віки.
Бо з мого крику рвуться ріки
цнотливої, як куля, мсти.