Налетіли голуби червоні,
позлітались білі голуби
і, обсівши плечі і долоні,
губи виціловують тобі.
Ліпота благого супокою
і відрада світлої душі
поспускали прясла над тобою —
не торкайся їх, не воруши.
Хай лопочуть голубині крила,
хай пороша сонця мерехтить,
бо земля, котра нас породила,
вікувати в святості велить.
Скоро-скоро голуби, як друзі,
донесуть до тебе дух небес,
бризки сонця на вечірнім прузі,
щоб, померши, знову ти воскрес.
Геть обдавши тінню голубою,
хвилею нагірнього тепла,
і пливе земля попід тобою,
без вітрил, керма і без весла.