nikitanik: (ілюзія)


Пробач, що я іще жива,
Ще дихаю майданним пилом.
Моя рука, мої слова,
Нажаль, тебе не захистили.

Пробач. Я плачу кожен раз,
Коли несу туди пожертви,
Бо сльози всі - то просто фарс
Для тих, хто відучора мертвий.

Кривавий день. Кривавий сон.
Кривавий героїчний спротив.
І вся країна в унісон
Ридає реквієм скорботи.
21.02.2014

Viktoria Karpinska


https://www.facebook.com/viktoria.karpinska/posts/602569319819850


 Гей, плине кача по Тисині,
Плине кача по Тисині.
Мамко ж моя, не лай мені.
Мамко ж моя, не лай мені.

Гей, залаєш ми в злу годину,
Залаєш ми в злу годину.
Сам не знаю, де погину.
Сам не знаю, де погину.

Гей, погину я в чужім краю,
Погину я в чужім краю.
Хто ж ми буде брати яму?
Хто ж ми буде брати яму?

Гей, виберут ми чужі люде,
Виберут ми чужі люде,
Ци не жаль ти, мамко, буде?
Ци не жаль ти, мамко, буде?

Гей, як би ж мені, синку, не жаль?
Як би ж мені, синку, не жаль?
Ти ж на моїм серцю лежав,
Ти ж на моїм серцю лежав.

Гей, плине кача по Тисині,
Плине кача по Тисині...  
nikitanik: (ілюзія)
http://life.pravda.com.ua/person/2013/10/24/141683/view_print/
  - Україна зараз переживає свої кращі часи, які були за всі тисячоліття існування України. Просто треба об’єктивно подивитися на нашу історію і врешті це зрозуміти.

Так, це відрізняється від ідеалу, який ми собі придумали, але ідеал – це віртуальна штука. А в реальності ще таких гарних часів не було. Тому що ми маємо державність, у нас немає війни, люди їздять на джипах, люди їдуть відпочивати, в нас прекрасна кулінарія, в нас прекрасні ресторани, але люди це не бачать і не зауважують.

Люди, подивіться навколо себе, що відбувається! І це треба оцінити і примножувати, це наша спільна задача.

- На попередній презентації альбому ви пояснювали суть назви "Чудовий світ" тим, що "світ погрузає в депресухє". Тобто є соціальна мета зарядити слухачів позитивним сприйняттям світу і пропонувати замість атидепресанта?

- Та ні. Я взагалі не роблю щось "анти". Просто робиш те, що відчуваєш і рухаєшся вперед. А з чимось боротися, чомусь протистояти – це, як мені здається, безнадійна справа.

- Доволі несподівано було вас побачити співведучим на телевізійному вокальному шоу. Олег Скрипка все-таки асоціюється з чимось андеграундним, альтернативним, а не масовою культурою, частиною якої є і вітчизняне телебачення. Чому вирішили взяти участь у телепроекті?

- Тому що на екран телевізора повинна потрапити культура врешті-решт. Я відвойовую позиції культури і культура повинна бути в телевізорі.

Телевізор – це не місце, де має жити попса, де живе вся ця пустопорожня річ. Просто ми це допустили. І якщо нормальні люди будуть йти в андеграунд, а не в телебачення, то завжди така ситуація буде.

...А в Мінкульті думають: а чого Скрипку підтримувати, він і сам випливе. Ні, не випливе, без підтримки ніхто не випливе: ні Ніна Матвієнко, ні Тарас Петриненко.

- Та треба співпрацювати з владою, треба від влади брати кошти, це робота влади – підтримувати мистецтво. Крапка.

- В 2004 році ви підтримували опозицію у виборчому турі, і безпосередньо на "революційному Майдані. Якщо у 2015 році буде знову "революційна" ситуація, ви готові в цьому брати участь?

- Я думаю, все відбудеться набагато простіше, повторення 2004 року не буде. Але мені це не цікаво.

Побачив посилання на це інтерв"ю в semesyuk

nikitanik: (ілюзія)

Капітан збірної України Руслан Ротань зізнався, що під час виконання гімну перед матчем з французами у нього по шкірі пробігли мурашки. Він подякував уболівальникам за підтримку: "Велике спасибі всім за підтримку".
nikitanik: (ілюзія)
По-справжньому історична подія відбулася на Михайлівській площі столиці. Там робили найбільшу фотографію в світі, йдеться в сюжеті ТСН.19:30. За сприяння відомої мережі готелів, задля одного фото вдалося зібрати понад півтисячі представників іменитих національних колективів. А це і хор імені Вірьовки, і капела бандуристів, і ансамбль Вірського. Натомість ідейник проекту, американський фотограф з українським корінням Сергій Мельникофф задля гарного кадру піднявся у небо на повітряній кулі. Світлину із назвою "Душа України" вже незабаром не тільки побачать у всьому світі, а й внесуть як найбільшу до Книги Рекордів Гіннеса.
Фото буде роздруковане зі слайдової плівки з одиничного кадру. Світлина має вийти розміром 8х3 метри. Учасники акції сподіваються, що своєю енергетикою зможуть дати поштовх країні, аби та розвивалася швидше та ставала все кращою.
Більше читайте, а також дивіться фото і відео тут: http://tsn.ua/kyiv/unikalne-foto-dusha-ukrayini-mozhe-potrapiti-do-knigi-rekordiv-ginnesa-313364.html

Та сама інформація в російському ЗМІ: Душа Украины оказалась самой большой в мире!

MFF выполнил самую большую фотографию в мире в Киеве
Фотопанорама "Душа Украины" посвящается предстоящей ассоциации Украины с Евросоюзом –
кульминационной точке четырех веков украинской борьбы за достойный статус в Европе!
Из официального пресс-релиза компании-владельца всемирной сети отелей Интерконтиненталь: 28 сентября с территории Михайловского Златоверхого Собора поднимется в небо тепловой аэростат, чтобы запечатлеть уникальный снимок Михайловской площади, где рядом с памятником княгине Ольге соберется более 500 певцов и музыкантов, представляющих национальное украинское искусство: Академический народный хор им. Веревки; Национальный академический ансамбль танца им. Вирского, Капелла бандуристов Украины и Национальный академический оркестр народных инструментов.
По случаю празднования своего пятилетия, отель InterContinental Kiev поддержал инициативу известного американского фотографа Сергей Мельникоффа создать самую большую фотографию в мире. Неукротимая творческая натура позволила мастеру высокохудожественной фотографии набрать полутысячную массовку ведущих украинских артистов в национальных украинских костюмах с музыкальными инструментами, для единого исторического кадра.
Панорама «Душа Украины» будет напечатана на артистическом холсте размером 8 х 2,7м с единичного слайда. Это дает право заявить такую художественную работу, как самую большую по размерам не только в Украине, но и во всем мире. В таком формате будет создан единственный экземпляр фотографии, что дает право её владельцу обратиться за регистрацией в Книгу рекордов Гиннеса.
Проект «Душа Украины» выходит далеко за рамки упоминания во всемирной книге рекордов. InterContinental покажет уникальную панораму во всех 170 отелях сети InterContinental на пяти континентах. Также с оригинального диапозитива будет отпечатано лимитированное количество номерных копий меньшего размера для VIP-гостей. Уже в конце этого года панорама «Душа Украины» будет выставлена в Совете Европы на персональной выставке фотографа и открывать уникальный фотоальбом «Украина».
Работу Мэтра фотоискусства освещают крупнейшие мировые агентства, в том числе Discavery, CNN, BBC World и национальное телевидение Украины.
http://ipvnews.org/
nikitanik: (ілюзія)
Україна посіла дванадцяту сходинку в рейтингу популярності серед мандрівників, свідчать дані Всесвітньої туристичної організації.
У минулому році в нашу країну приїхали 23 мільйони гостей, а роком раніше - 21 мільйон.
Але чи можна довіряти таким цифрам?
Адже інформація надходить до ООН від національних управлінь статистики, міністерств туризму та центральних банків.

http://www.bbc.co.uk/ukrainian/business/...n_vc.shtml
nikitanik: (ілюзія)

Президент України Віктор Янукович наголошує на важливості пошуку шляхів до порозуміння та примирення між усіма сторонами трагічних подій Другої світової війни.

«Ми маємо шукати внутрішній мир і спокій у діалозі між українцями і нащадками українців, які були розділені війною на ворогуючі табори. Кожна сторона повинна намагатися зрозуміти іншу позицію. Зрозуміти, що треба бути разом, жити в одній країні, будувати спільне майбутнє», - заявив Президент на урочистому зібранні з нагоди 68-ї річниці Перемоги у Великій Вітчизняній війні.

На переконання Глави держави, нацистський і радянський тоталітаризм відійшли у минуле назавжди, «і не повернуться ніколи». «Демократія, свобода та соціальна справедливість, духовність, життя та потенціал кожної особистості - такими є наші спільні цінності національного руху вперед», - підкреслив Віктор Янукович.

За його словами, один з основних уроків війни в тому, що сила українського народу - в його єдності. «Наша держава пройшла довгий нелегкий шлях. І сьогодні ми можемо стверджувати - ми зберегли єдину і багатоманітну Україну, відновили її державність і заклали фундамент її майбутнього в колі розвинутих європейських націй», - наголосив Президент.

09.05.2013 11:41
Прес-служба Президента України Віктора Януковича

http://www.president.gov.ua/news/27616.html
nikitanik: (ілюзія)

В Лос-Анджелесі завершився Універсальний багатокультурний фестиваль кіно. У номінації "Найкращий мультиплікаційний короткометражний фільм" переміг цикл мультфільмів "Народна мудрість", знятий НТКУ.

"Народна мудрість" - цикл з 50 анімаційних картин. Темою кожної серії стала якась окрема приказка чи прислів'я українців.

Режисери проекту – Степан Коваль та Володимир Задорожний, продюсером є Юлія Грибанова.

Грамоту за перемогу вручили українському консулу у Сан-Франциско.

Під час кінофестивалю також відбувся показ документального фільму "Незалежність. 7300 днів".

nikitanik: (ілюзія)
На всеукраїнську дитячу лінію можна зателефонувати абсолютно безкоштовно за номером: 0-800-500-225 як зі стаціонарних, так і з мобільних телефонів у межах країни. Лінію відкрив Центр «Ла Страда-Україна». Він є  асоціативним членом всесвітньої мережі дитячих телефонів довіри Child Helpline International, яка об'єднує понад 100 країн світу і працює за єдиними стандартами консультування.
Більшість дзвінків стосується відносин з ровесниками, однокласниками. Діти скаржаться на булінг (цькування) в школі, а також розказують про насильство в сім"ї.
Телефонують також дорослі, які мають проблеми з дітьми.
Подробиці - на сайті Центру
http://www.la-strada.org.ua/ucp_mod_news_list_show_345.html
nikitanik: (ілюзія)
"Цивілізаційний вибір України між рашей і європой не залежить від персоналій на троні. Він має бути зроблений. Все. Хто це запише собі в актив мені фіолетово. Аби це сталося.



Русскій мір, намертво прив'язаний до російської мови, є ворожим до Європи і України. І вибір цивілізаційний доведеться робити саме російськомовним, бо це для них - перерізання пуповини з "матеріком". І для них є два шляхи - простий (українська мова і культура), або - складний - конструювання якогось альтернативного не РФ-ного "русского міра" чи то русской культури чи російськовомної. Він складніший тому, що вони залишаться в зоні впливу РФії в будь якому випадкові."

Джерело
nikitanik: (ілюзія)
После того, как активистки FEMEN провели провокационную акцию в соборе Нотр-Дам-де-Пари по случаю ухода Папы Римского Бенедикта XVI, французские обозреватели продолжают твердить: FEMEN больше не место во Франции.
До недавних пор французское общество терпимо относилось к провокационным акциям полуголых активисток. По мнению Роже- Пети, никто не осмелился в открытую критически высказаться относительно действий пришедшей из Украины и ставшей уже французской группы FEMEN.

Известный французский обозреватель Бруно Роже-Пети считает, что движение FEMEN французскому государству не подходит и ей здесь нечего делать. Подобные методы рассчитаны на провокацию авторитарных режимов.

http://www.russian.rfi.fr/frantsiya/20130217-le-nouvel-observateur-femen-bolshe-ne-mesto-vo-frantsii
nikitanik: (ілюзія)
Originally posted by [livejournal.com profile] switluy_spogad at На Київщині, в селі Літки Броварського району, вшанують пам’ять Вояків УНР
http://warmemorial.ucoz.ua/_pu/0/02943901.jpg

У суботу, 2 лютого 2013 р., о 13 годині в селі Літки Броварського району на Київщині, на кургані біля пам’ятника загиблим воїнам УНР, відбудеться відбувається вшанування пам’яті бійців армії Української Народної Республіки, які ціною власного життя обороняли підступи до Києва від армії Муравйова.

Такий захід відбувається в Літках щороку наприкінці січня. Цьогорічний проводиться з ініціативи Київської обласної організації УНП. Участь у ньому візьмуть громади Броварщини і села Літки, партійних організацій. Молебень за загиблими воїнами Української Народної Республіки проведе настоятель місцевої церкви УПЦ Київського патріархату.

Слава Українським Борцям за Незалежність! )
nikitanik: (Default)
Україна входить у першу десятку світових лідерів за валовим виробництвом овочевої і баштанної продукції, а по гарбузу посідає третє місце.
http://fr.wikipedia.org/wiki/Courge

гарбуз

nikitanik: (Default)
(Василь Стус тоді даремно чекав відповіді - нічого йому Малишко не відповів.
Минуло 50 років - але відповіді й досі нема!
"Брому мені, брому!" (с)) 

Дорогий Андріє Самійловичу!

Звертаюсь до Вас за порадою. І прошу — коли Ви в змозі це зробити — зарадьте, будь ласка. Інколи, зосереджуючись на однотонних враженнях від навколишнього, шукаючи кінцевих результатів дуже стрімкого процесу денаціоналізації значної частини українців, відчуваєш, що це — божевілля, що це — трагедія, якої лише інколи не почуваєш в силу притаманної нам (як національної риси) байдужості і, може, трохи релігійної віри в те, що все йде на краще. І тоді згадуєш одного поета, здається, Расула Гамзатова, котрий в рамках ортодоксальних все ж прохопився зі своїм затаєним: коли його мова зникне завтра, він волів би померти сьогодні.

Я колись звертався до Вас за порадою. Але тоді були вірші. Зарадьте, будь ласка, зараз.

Ще студентом Донецького педінституту я пам'ятаю, як був вражений виступом Миколи Тарновського, який щойно був повернувся на Україну, враження од якої були захлинені радістю зустрічі з рідною землею.

Я радів за нього, радів за землю і, грішний, одночасно думав про те, що Донбас — то не така вже і Україна, і Україна — то не така вже й Україна...

Донецьк — місто чисто російське (чи майже чисто російське), я взяв призначення на роботу в глибинну Україну — на Кіровоградщину, хоч і відчував, що це — моя безсилість, що це — утеча. А втеча — не вихід. Це ганьба...

Зараз я читаю рідну мову в Горлівці, в російській, звичайно, школі. В Горлівці є кілька (2-3) українських шкіл, яким животіти зовсім недовго. В Донецьку таких немає, здається. Отож, картина дуже сумна.

У нас немає майбутнього. Коріння нації — тільки в селі, а "хуторянським" народом ми довго не проживем, пам'ятаючи про вплив міста, про армію, про всі інші канали русифікації.

На Донбасі (та й чи тільки!) читати українську мову в російській школі — одне недоумство. Треба мати якісь моральні травми, щоб це робити.

Одна усна заява батьків — і діти не будуть вивчати мови народу, який виростив цих батьків. Хіба це не гопашний театр — з горілкою і шароварами? Обов'язково — німецьку, французьку, англійську мови, крім рідної.

Коли є цей закон, є право, то чого ждати? Чому немає масовості, чому немає максимального запровадження цього закону в життя, чому ми нечесно граємо — проти самих себе?

Ганьба! Я волів би, щоб цей закон пішов у життя, тоді багато хто зміг би переконатись ще дужче, як розквітла наша культура, соціалістична за змістом, національна за формою.

Іноді видає, що діячі нашої культури роблять даремну справу. Вони співають, коли дерево, на якому вони сидять, ритмічно здригається од сокири... Як можна зрозуміти їх спокій? Як можна зрозуміти слабосилі зітхання, кволі піклування про долю хутора Надії, слабенькі нарікання, коли мусить бути гнів, і гнів, і гнів!?

Ми перед роком, який відомий для України прізвищем Валуєва. Вловлюється страшна діалектика. І реакція подібна. Тоді були метелики, каганцювання "основ'ян" чи "громадян", а тепер — тільки спів і гробове мовчання. Міцкевич казав, що Україна — край співців. Чи не діждем ми того, що співці стануть Україною?

Коли хвиля русифікації — це об'єктивний процес і потрібний для майбутнього (історично справедливий), то чом нашим діячам культури і не служити прогресові ? Чому б тоді не "перекваліфікуватись", щоб не пхати палиць в колеса того воза, який котиться по трупах таких дон-кіхотів, як козацькі літописці, і Капніст, і братчики, і Тарас, і "громадяни", і Драгоманов, і Франко і т. ін. і т. п.

Як можна далі ждати? Як можна з усім цим миритись? Зовсім не важко знайти факти найгрубішого шовінізму, найбезсоромнішого національного приниження, проти чого достатньо зброї в ленінському національному арсеналі. Чому ж ми такі байдужі, звідки у нас стільки покори перед долею як фатумом?

Я вважаю, що доля Донбасу — це майбутня доля України, коли будуть одні солов'їні співи.

Як же можна миритись з тим особливим інтернаціоналізмом, який може призвести до згуби цілої духовної одиниці людства? Адже ми не пруси, не полаби, адже нас — за 40 мільйонів.

В факті такої денаціоналізації народу багато вини традиційної, давньої, багато тут завинили минулі покоління, але це лишень пояснення і пояснення часткове. А пояснення — то ж не вихід, воно нічого не змінює. "Від сорому, який нащадків пізніх палитиме, заснути я не можу" 1 , — писав великий наш поет. А ми нині маємо (та й не тільки нині), що українське стає часом синонімом відсталого, неглибокого, примітивного навіть. І тут, я гадаю, є деяка рація. Я чомусь вірю людям, і через це мені важко навіть подумати, що, може, і не всі діячі нашої культури могли б підписатися під словами Расула Гамзатова.

Я не можу повірити, що серед них може існувати думка, що на їх вік стане, а по тому — то хоч потоп.

Я знаю, що заради щастя рідного народу я міг би всім пожертвувати, я знаю, що тут я вихований рідним духовним хлібом — "Жагою" Рильського, Вашим віршем "Батьківщино моя", тож скажіть, поете, що робити.

Прошу — зрозумійте мене як слід. Я хочу тільки добра, чесного добра, а асиміляторство — хіба це чесна штука? Зрозумійте мене в моєму горі, бо я чую прокляття віків, чую, бездіяльний, свій гріх перед землею, перед народом, перед історією. Перед людьми, що своєю кров'ю кропили нашу землю. Довгий мартиролог борців за національну справедливість лишає нам історія, а ми навіть на гнів праведний не можемо здобутись.

Скільки їх загинуло в 30-і роки, а ми, їх нащадки, ллємо пізні сльози співчуття і уже марно обурюємось. І сидимо, склавши руки. Чи не нагадуємо ми, їх нащадки, патріотичного Івана-молодця з сатири В. Самійленка? Я читав вірш Д. Павличка "Ти зрікся мови рідної". Це ж тужіння Метлинського! Це ж тільки плач і нічого більше.

Даремно сумувати в горі, здаються божевільними радіння, коли над головою навис меч. В історії, кажуть, є сили об'єктивно-суб'єктивного порядку. Краще б ми вірили тільки в суб'єктивні сили, навіть в волюнтаризм. Тоді б хоч робота заглушила наш стид, нашу ганьбу вікову.

Я чув таку думку, що десять-двадцять Довженків могли б багато чого зробити. Але звідки ж бути цим Довженкам зараз, в цьому спокійному болоті, яким видає мені часом духовна Україна? Адже він знявся на повені 20-х років, на масовості соціальних і національних змагань широкого загалу, а тепер повені ж нема... Ріка, сказати б, висихає. Індія звільнилася на гандизмові, який став масовим. Це диво — для нас. А наш Сковорода — теж трохи "гандист", а наш Сковорода відбив геніально душу нації, зрефлексованої мораллю, фанатичною вірою і прагненням абсолютної загальнолюдської справедливості, кришталевої Правди. Я не вірю чомусь, що український варіант гандизму, як духовної сутності, міг би стати серйозним суперником тій національній несправедливості, результати якої стають перед нас смертним вироком.

Я не боюсь, що мене деякі судді можуть звинуватити в націоналізмі — уже хоча б тому, що совість мене може гризти тільки за те, що ніколи, мабуть, по силі не дорівняю шовінізмові отих суддів.

Я дуже не хотів би, щоб такі ось адресати могли Вам зашкодити. Я потерпаю за це, але невідомість гнітить мене. Зрозумійте мене, будь ласка. Написав я Вам листа тільки тоді, коли вирішив, коли зрозумів — не можу не написати — до культурного діяча. Не гнівіться, що Вам адресую свій перший зойк.

Вибачайте, Андрію Самійловичу, що свій біль я вирішив виплескати на папір. Коли є змога — дайте, прошу, хоч яку-небудь відповідь. І знову — Павличко:

Не бійсь нічого, доки я з тобою,

Іди і правду людям говори!

Не жди ніколи слушної пори

Твоє мовчання може стать ганьбою!

Це — до пояснення мого листа. Хотів би мати ці рядки своїм credo .

Бажаючий Вам здоров'я і успіхів

з привітом

Василь СТУС.

12.ХІІ.62 р.

Р. S . Ви колись дали мені путівку в літературу. Я досі боюсь "підвести" Вас. Два роки не друкувався ніде. Заперечувала і "Літературна Україна", і "Дніпро", і "Жовтень", і "Прапор". Сього року проріс колоском серед літературних сходів у альманасі "Донбасс". Дещо друкує обласна газета.

Я дуже не хотів би підвести Вас, дорогий поете.

http://www.madslinger.com/stus/publitsystyka/

nikitanik: (ілюзія)

http://www.pravda.com.ua/columns/2013/01/4/6980930/
Цитата:
"Сьогодні Депардьє пробує відкрити французам нове русофільство і представити "нову Росію". Почитайте уважно його заяву: чим погляди Депардьє відрізняються від поглядів його співвітчизників двісті років тому? Ідеалізація Росії, Росія – наш орієнтир, тут – освічений президент, справжній друг митців, демократ… Одним словом, ex Oriente Lux!

Але не забуваймо, що не лише перемога над Наполеоном, а й русофільська позиція французького бомонду сприяла підвищенню Росії та її ролі в європейській політиці після Віденського конгресу.

Демарш Депардьє співпав із посиленням ролі Росії у загальноєвропейських процесах. Вплив Москви на політику Берліна, перегрупування сил у Європі, перетворення Європи брюссельської на Європу берлінську, спроби послаблення американської присутності в Європі, натяки на можливість виходу Великобританії з ЄС, розмірковування про трикутник Москва – Берлін – Париж, запуск Північного Потоку та початок будівництва Південного Потоку, активізація російської економічної присутності в Європі, загальноєвропейська криза – ось далеко не повний перелік процесів, які показують, що сьогоднішня Росія претендує на роль Поствіденської Росії ХІХ століття.

Тоді піднесення Росії за часі Олександра Благословенного ризвело до поступового перетворення імперії н "жандарма Європи". Хто зна, чи не призведе накладання культурно-ментального руху європейської інтелігенції в напрямку Росії на економіко-політичні процеси до створення феномену "газового жандарма Євразії"?

Принаймні, Україні це не несе нічого доброго. Хоча – хто і коли враховував інтереси України у геополітичних процесах? Навіть не зважаючи на те, що саме в Україні у Депардьє є свої виноградники."

nikitanik: (ілюзія)

и тех, кто мешает им жить… (интервью в газете "Хадашот")
 Но почему украинская национальная идея так часто идет рука об руку с антисемитизмом? Вспомним хотя бы последний инцидент в одном из лучших вузов страны — Киево-Могилянской академии, где учебный год открылся инаугурационной лекцией историка Сергея Белоконя, известного статьей «Двадцать лет еврейской государственности в Украине: 1918–1938 гг.», посвященной раскрытию «определяющей роли еврейства» в «украинской национальной Катастрофе».

— Во-первых, из-за единственной статьи десятилетней давности нельзя пожизненно заклеймить известного историка с достаточно сложной судьбой. Во-вторых, будем откровенны, мы до сих пор считаем довоенное время золотым веком евреев в Советском Союзе. Заметьте, самые ужасные, самые страшные годы в истории страны. Да, советская власть дала евреям равные возможности и до определенного времени не проводила политику государственного антисемитизма. А то, что параллельно нарушались все человеческие и Б-жеские законы, — это нас не волнует?

 Но это естественная реакция на 150 лет узаконенной дискриминации. Когда к нам стали относиться просто как к равным  евреи, как народ, это оценили.

— Это и есть искаженная повестка дня: получается, что мы готовы простить любого людоеда, если он к нам хорошо относится. Ведь никакому Николаю Кровавому и в голову не могло прийти то, что творили большевики. Представьте, у вас был сосед —  матерщинник и антисемит, регулярно бивший вам морду, а потом на его месте поселился бандит и убийца без национальных предрассудков, подружился с вами и взял в подельники. Хорошо ли это для евреев? Не думаю. Для евреев хорошо то, что хорошо для Всевышнего, а не когда их любят всякие подонки.

http://www.hadashot.kiev.ua/content/nado-prosto-uvazhat-narod-na-zemle-kotorogo-zhivesh

nikitanik: (ілюзія)
Брами нової епохи зачиняються

Луценко - респект!
(Чесно, не сподівався від нього - а може, навпаки, сподівався у глибині душі...
Але однаково - це голос волаючого у пустелі...)
nikitanik: (Default)
Історичний міф – це створене за допомогою ідеологічної машини держави або групи інтелектуалів-політиків і впроваджене для широкого загалу уявлення про своє минуле. За допомогою міфів на рівні колективної пам'яті спільноти формується масова свідомість, національна самоідентифікація, вирізнення себе з-поміж інших національних спільнот.
Історичний міф є складовою частиною національного міфу.
1. Історична правда
У Другій світовій війні Франції довелося пережити повний розгром і окупацію. 10 травня 1940 року німецькі війська почали наступ, а вже 17 червня прем*єр-міністр Петен по радіо звернувся до французів так: "З болем у серці я кажу вам сьогодні, що треба припинити боротьбу"...
Старий маршал казав це "з болем у серці", – проте переважна більшість французів слухали його з полегшенням і радістю: воювати ніхто не хотів. Сучасники описують атмосферу, що панувала влітку 1940-го: всі люди – селяни, городяни і деморалізовані військові – всі хотіли тільки одного: щоб усе це страхіття якомога швидше закінчилося... У всіх на вустах було тільки одне слово – armistіce (перемир*я). Перемир*я за будь-яку ціну!
І слід сказати, що Промова де Голля 18 червня з Лондона (наступного дня після Петена!) особливого успіху тоді не мала. Це тепер її вчать напам*ять у школі і читають викарбовану на граніті – а тоді, 18 червня 1940-го року, по-перше, той виступ чули дуже мало людей (хоча згодом багато стверджували, що саме їм пощастило на власні вуха чути заклик генерала). А по-друге – з тих, хто чули – буквально одиниці відразу відгукнулися на його заклик.
"Франція не самотня! Вона не самотня! Ї Вона не самотня!" – заклинав де Голль – але насправді це саме він тоді був самотнім – у своєму заклику продовжувати боротьбу.
........
У серпні 1944 генерал де Голль повернувся у звільнений Париж вже не самотнім – французи зустрічали його як героя і рятівника нації.
2. Історичний міф.
Звільняли французьку столицю американці, британці, канадці та інші, але генерал де Голль оголосив, що Париж звільнив себе сам з допомогою усіх армій Франції.
Справжня Франція, Франція, яка не скорилася, у його розумінні перемогла.
Саме таке твердження стало одним з принципів, на якому засновувалася повоєнна Франція. Саме завдяки цьому Франція мала чим пишатися і відбудовувати свою національну гордість.
Письменник Артур Кестлер в одному зі своїх есе писав: "Францію визволили не макі, а англо-американська військова машина... І ось не минуло й року, як кожен середній француз був сповнений щирої віри в те, що Франція поразки не зазнала, що здобула вона звільнення завдяки зусиллям самих французів, і що якийсь мосьє Дюпон був, якщо розібратися, відважним учасником руху опору, і якби трапилася слушна нагода, він би це чудово довів. Пам'ять про його справжні думки і вчинки у похмурі роки "інтермецо 1940-1943" була успішно витіснена...".
Міф про героїчних французів і перемогу Франції у Другій світовій війні є життєво важливою частиною самоусвідомлення французької нації. Цей міф не виник сам по собі – його створила французька еліта на чолі з генералом де Голлем.
А навіщо я зараз пишу про це?
А тому, що впродовж останніх днів в українській блогосфері довелося багато разів прочитати, що незалежність наша якась несправжня, невиборена (а тому й не цінується), що "якщо коли-небудь Україна стане насправді незалежною, то це свято гидких червоних щурів (24 серпня – Н.) буде скасоване" – пише Ірина Магрицька.
"А ниньки буде Парад вишиванок. Надзвичайно яскраве дійство, особливо з огляду на становище країни і атмосферу в суспільстві. Очолить парад, очевидно, колона кровосісів з борцем з папередніками у вишиванках принципово партійного синього кольору", – пише Ліна Костенко.
"У нинішній ситуації, за цієї влади – свято абсолютно не відчувається, а святкування і взагалі всі розмови про Незалежність виглядають профанацією", – скаржиться Олена Білозерська...
Ці й подібні висловлювання тиражуються і перепощуються – натикаєшся на них то там, то тут...
Отже, саме такий міф про українську незалежність пропонує українцям укрсучеліта??

nikitanik: (Default)
Originally posted by [livejournal.com profile] maksymus at Кому допомагає втрата леґітимності
 
Якщо відступити на крок од мерехтливого шуму поточних подій, то загальна картина української політики описується двома словами — делеґітимізація влади. Цей процес відбувається немов сам по собі, його радісно вітають з боку керівництва, з ним легко погоджуються опозиціонери, його демонстративно не помічає публіка. Якщо опитувати про болючі проблеми, то, напевно, якась далека від звичайних людей незрозуміла леґітимність не потрапить до першої сотні. Але для українців, насправді, немає питання важливішого, бо втрата владою леґітимності не є випадковим наслідком приходу на вищі посади реґіоналів, а провідною тенденцією останніх десятиліть, переламати яку не вдалося на Майдані. Ця проблема не зникне сама собою разом з цією владою, вона визначатиме і надалі рух країни в нікуди.

Перед кожними виборами кампанії кандидатів активізують у суспільстві очікування змін, сподівання на розв’язання найрізноманітніших проблем. Проте найголовніше питання влади залежить од її леґітимності, тоді як різні проблеми населення переважно є її наслідками.

Те, що відбувається на українських теренах,зовсім не унікальне )

Щоб зрозуміти логіку поведінки нашої влади,треба розуміти логіку розвитку і кінця імітаційних режимів )Read more... )
nikitanik: (Default)
Нью-Йорк – Одна із найвпливовіших американських газет «Нью-Йорк Таймс» присвятила велику публікацію Києву. Столицю України назвали одним з найгарніших міст Європи, яке може претендувати на  призове місце – якщо не у футбольному чемпіонаті, то принаймні за багатьма іншими чинниками.

Публікація в «Нью-Йорк Таймс» читається, як справжній панегірик великому місту. Газета зазначає, що «після сімдесяти років радянського панування столиця України перетворилася на одне з найгарніших і найактивніших європейських міст 21 сторіччя». Стаття взагалі рясніє епітетами з префіксом «най». Журналіст з похвалою згадує «нову генерацію ресторанних шеф-кухарів із їхнім інноваційним підходом до української кухні». Автор репортажу Фінн Олаф-Джонс ділиться своїми враженнями від Києва.

«Магніт на вікенди»

Місто виглядає так, ніби його розмальовували, як українське пасхальне яйце
Фінн Олаф-Джонс
«Місто виглядає так, ніби його розмальовували, як українське пасхальне яйце: яскравого кольору будинки, золоті (церковні) бані на пагорбах над Дніпром. Та й самі кияни – вони енергійний народ з великим почуттям гумору і безмежним прагненням  розваг», – стверджує журналіст. 

Розваг, очевидно, прагнуть не лише кияни, а й також європейський і російський «бомонд», модний натовп, для якого Київ став, за визначенням  «Нью-Йорк Таймс», «магнітом на вікенди». Ці люди заповнюють бари, що ніколи не закриваються, і нічні клуби.  Окремий розділ присвячено дніпровським пляжам, які порівнюють з пляжами на Міссісіпі, та красі Труханового острова.
У «Нью-Йорк Таймс» похвалили Київ

Profile

nikitanik: (Default)
nikitanik

October 2015

S M T W T F S
    123
45678910
11121314151617
181920212223 24
25262728293031

Syndicate

RSS Atom

Most Popular Tags

Page Summary

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Aug. 21st, 2017 04:37 am
Powered by Dreamwidth Studios