nikitanik: (ілюзія)
Originally posted by [livejournal.com profile] nazavzhdy at Анатолий Стреляный - Людей жалко.


Почти каждый русский, будь то темный или просвещенный, чрезвычайно чувствителен к тому, что он называет бандеровщиной или украинским национализмом и что на самом деле есть обыкновенное украинство. Почти для каждого русского бандеровец или украинский националист – это просто украинец, который пользуется своим языком так же непринужденно, как он, русский, – своим. Вот на таких украинцев почти у каждого русского – врожденная аллергия. Он чувствует такого украинца за версту и, в лучшем случае, недолюбливает его. Он, русский человек, а вместе с ним и Кремль, не против даже независимой Украины, раз уж случилась такая "геополитическая катастрофа", по выражению Путина, но пусть она, независимая Украина, будет такой, какой была в составе СССР: вроде она есть, а вроде ее и нет. Пусть она, короче, будет по максимуму русифицированной.

Это и есть вся правда о русском отношении к Украине.

Русского вполне бы устроила Украина без украинства. Пусть она будет отдельным, сколь угодно независимым, государством, но пусть она будет лишена украинства. Почти каждый русский сразу, всем своим существом, почувствовал, что победивший Майдан прибавит Украине украинства. Первыми и острее всех это почувствовали русские Крыма. Тут же напомнили о себе крымские татары, в очередной раз заявив, что они, в отличие от русских, украинство – приветствуют. Это отдельный и очень интересный разговор: почему татары-крымчаки и украинцы заодно. Обе нации прекрасно знают русского человека, который готов приветствовать независимость и татар, и чувашей, и якутов, и чеченов, лишь бы их государства были лишены татарства, чувашскости, якутства, чеченства. У большинства русских это все, конечно, не в сознании, а в подсознании. Ясное сознание на сей счет у очень немногих, но эти немногие управляют Россией, как тот же министр иностранных дел Лавров, болезненно зацикленный на "Русском мире".

Read more... )
nikitanik: (ілюзія)
В декабре 2010 года во время ее публичного выступления в Лионе, она сравнила массовые уличные молитвы мусульман во Франции с немецко-фашистской оккупацией. «Мне жаль, но для тех, кто очень любит говорить о Второй мировой войне, если говорить об оккупации, в этом случае можно было бы о ней говорить, потому что это (уличные молитвы мусульман), и есть территориальная оккупация», - заявила она.

Сообщество против исламофобии во Франции (CCIF) и Движение против расизма и за дружбу народов (Mrap) тут же подали жалобы в суд.

После того, как 19-го июня абсолютное большинство представителей комиссии по судебным делам Европарламента одобрило доклад, рекомендующий снять депутатскую неприкосновенность с Марин Ле Пен, та начала называть себя «диссиденткой».

Глава «Национального фронта» не ждет хороших новостей и намеревается теперь превратить процесс в политическую дискуссию. «За снятие с меня депутатской неприкосновенности будут голосовать мои политические противники из Союза за народное движение (UMP) и Социалистической партии (PS). Для меня это не представляет никакой проблемы», - заявила она накануне пленарного заседания Европарламента.

Она также отметила, что пойдет под суд «с высоко поднятой головой, чтобы объяснить, что стране нужны люди, которые говорят правду французам».

Марин Ле Пен считает, что ее преследуют за то что она «осмелилась сказать то, что думают все французы, учитывая, что уличные молитвы, которые продолжаются на французской территории – это оккупация», - добавила она накануне.

http://www.russian.rfi.fr/frantsiya/2013...novennosti
nikitanik: (ілюзія)
http://rus.delfi.lv/news/daily/latvia/latvijcy-smogut-ukazyvat-v-pasporte-svoyu-nacionalnost.d?id=43189384
82% економічно активного населення Латвії підтримують
внесення в паспорт запису про національність за бажанням особи.

«Ми вважаємо, що це питання національної самосвідомості, коли людина може бачити і засвідчити свою національну належність за допомогою документа. Але безумовно, хто не відає про свої корені, або соромиться своєї національності, ті виступають за скасування запису національності в паспорті», – зазначив Радіо Свобода депутат латвійського парламенту від Національного об’єднання Яніс Домбрава.

http://www.radiosvoboda.org/content/arti...40236.html
nikitanik: (Default)
(Василь Стус тоді даремно чекав відповіді - нічого йому Малишко не відповів.
Минуло 50 років - але відповіді й досі нема!
"Брому мені, брому!" (с)) 

Дорогий Андріє Самійловичу!

Звертаюсь до Вас за порадою. І прошу — коли Ви в змозі це зробити — зарадьте, будь ласка. Інколи, зосереджуючись на однотонних враженнях від навколишнього, шукаючи кінцевих результатів дуже стрімкого процесу денаціоналізації значної частини українців, відчуваєш, що це — божевілля, що це — трагедія, якої лише інколи не почуваєш в силу притаманної нам (як національної риси) байдужості і, може, трохи релігійної віри в те, що все йде на краще. І тоді згадуєш одного поета, здається, Расула Гамзатова, котрий в рамках ортодоксальних все ж прохопився зі своїм затаєним: коли його мова зникне завтра, він волів би померти сьогодні.

Я колись звертався до Вас за порадою. Але тоді були вірші. Зарадьте, будь ласка, зараз.

Ще студентом Донецького педінституту я пам'ятаю, як був вражений виступом Миколи Тарновського, який щойно був повернувся на Україну, враження од якої були захлинені радістю зустрічі з рідною землею.

Я радів за нього, радів за землю і, грішний, одночасно думав про те, що Донбас — то не така вже і Україна, і Україна — то не така вже й Україна...

Донецьк — місто чисто російське (чи майже чисто російське), я взяв призначення на роботу в глибинну Україну — на Кіровоградщину, хоч і відчував, що це — моя безсилість, що це — утеча. А втеча — не вихід. Це ганьба...

Зараз я читаю рідну мову в Горлівці, в російській, звичайно, школі. В Горлівці є кілька (2-3) українських шкіл, яким животіти зовсім недовго. В Донецьку таких немає, здається. Отож, картина дуже сумна.

У нас немає майбутнього. Коріння нації — тільки в селі, а "хуторянським" народом ми довго не проживем, пам'ятаючи про вплив міста, про армію, про всі інші канали русифікації.

На Донбасі (та й чи тільки!) читати українську мову в російській школі — одне недоумство. Треба мати якісь моральні травми, щоб це робити.

Одна усна заява батьків — і діти не будуть вивчати мови народу, який виростив цих батьків. Хіба це не гопашний театр — з горілкою і шароварами? Обов'язково — німецьку, французьку, англійську мови, крім рідної.

Коли є цей закон, є право, то чого ждати? Чому немає масовості, чому немає максимального запровадження цього закону в життя, чому ми нечесно граємо — проти самих себе?

Ганьба! Я волів би, щоб цей закон пішов у життя, тоді багато хто зміг би переконатись ще дужче, як розквітла наша культура, соціалістична за змістом, національна за формою.

Іноді видає, що діячі нашої культури роблять даремну справу. Вони співають, коли дерево, на якому вони сидять, ритмічно здригається од сокири... Як можна зрозуміти їх спокій? Як можна зрозуміти слабосилі зітхання, кволі піклування про долю хутора Надії, слабенькі нарікання, коли мусить бути гнів, і гнів, і гнів!?

Ми перед роком, який відомий для України прізвищем Валуєва. Вловлюється страшна діалектика. І реакція подібна. Тоді були метелики, каганцювання "основ'ян" чи "громадян", а тепер — тільки спів і гробове мовчання. Міцкевич казав, що Україна — край співців. Чи не діждем ми того, що співці стануть Україною?

Коли хвиля русифікації — це об'єктивний процес і потрібний для майбутнього (історично справедливий), то чом нашим діячам культури і не служити прогресові ? Чому б тоді не "перекваліфікуватись", щоб не пхати палиць в колеса того воза, який котиться по трупах таких дон-кіхотів, як козацькі літописці, і Капніст, і братчики, і Тарас, і "громадяни", і Драгоманов, і Франко і т. ін. і т. п.

Як можна далі ждати? Як можна з усім цим миритись? Зовсім не важко знайти факти найгрубішого шовінізму, найбезсоромнішого національного приниження, проти чого достатньо зброї в ленінському національному арсеналі. Чому ж ми такі байдужі, звідки у нас стільки покори перед долею як фатумом?

Я вважаю, що доля Донбасу — це майбутня доля України, коли будуть одні солов'їні співи.

Як же можна миритись з тим особливим інтернаціоналізмом, який може призвести до згуби цілої духовної одиниці людства? Адже ми не пруси, не полаби, адже нас — за 40 мільйонів.

В факті такої денаціоналізації народу багато вини традиційної, давньої, багато тут завинили минулі покоління, але це лишень пояснення і пояснення часткове. А пояснення — то ж не вихід, воно нічого не змінює. "Від сорому, який нащадків пізніх палитиме, заснути я не можу" 1 , — писав великий наш поет. А ми нині маємо (та й не тільки нині), що українське стає часом синонімом відсталого, неглибокого, примітивного навіть. І тут, я гадаю, є деяка рація. Я чомусь вірю людям, і через це мені важко навіть подумати, що, може, і не всі діячі нашої культури могли б підписатися під словами Расула Гамзатова.

Я не можу повірити, що серед них може існувати думка, що на їх вік стане, а по тому — то хоч потоп.

Я знаю, що заради щастя рідного народу я міг би всім пожертвувати, я знаю, що тут я вихований рідним духовним хлібом — "Жагою" Рильського, Вашим віршем "Батьківщино моя", тож скажіть, поете, що робити.

Прошу — зрозумійте мене як слід. Я хочу тільки добра, чесного добра, а асиміляторство — хіба це чесна штука? Зрозумійте мене в моєму горі, бо я чую прокляття віків, чую, бездіяльний, свій гріх перед землею, перед народом, перед історією. Перед людьми, що своєю кров'ю кропили нашу землю. Довгий мартиролог борців за національну справедливість лишає нам історія, а ми навіть на гнів праведний не можемо здобутись.

Скільки їх загинуло в 30-і роки, а ми, їх нащадки, ллємо пізні сльози співчуття і уже марно обурюємось. І сидимо, склавши руки. Чи не нагадуємо ми, їх нащадки, патріотичного Івана-молодця з сатири В. Самійленка? Я читав вірш Д. Павличка "Ти зрікся мови рідної". Це ж тужіння Метлинського! Це ж тільки плач і нічого більше.

Даремно сумувати в горі, здаються божевільними радіння, коли над головою навис меч. В історії, кажуть, є сили об'єктивно-суб'єктивного порядку. Краще б ми вірили тільки в суб'єктивні сили, навіть в волюнтаризм. Тоді б хоч робота заглушила наш стид, нашу ганьбу вікову.

Я чув таку думку, що десять-двадцять Довженків могли б багато чого зробити. Але звідки ж бути цим Довженкам зараз, в цьому спокійному болоті, яким видає мені часом духовна Україна? Адже він знявся на повені 20-х років, на масовості соціальних і національних змагань широкого загалу, а тепер повені ж нема... Ріка, сказати б, висихає. Індія звільнилася на гандизмові, який став масовим. Це диво — для нас. А наш Сковорода — теж трохи "гандист", а наш Сковорода відбив геніально душу нації, зрефлексованої мораллю, фанатичною вірою і прагненням абсолютної загальнолюдської справедливості, кришталевої Правди. Я не вірю чомусь, що український варіант гандизму, як духовної сутності, міг би стати серйозним суперником тій національній несправедливості, результати якої стають перед нас смертним вироком.

Я не боюсь, що мене деякі судді можуть звинуватити в націоналізмі — уже хоча б тому, що совість мене може гризти тільки за те, що ніколи, мабуть, по силі не дорівняю шовінізмові отих суддів.

Я дуже не хотів би, щоб такі ось адресати могли Вам зашкодити. Я потерпаю за це, але невідомість гнітить мене. Зрозумійте мене, будь ласка. Написав я Вам листа тільки тоді, коли вирішив, коли зрозумів — не можу не написати — до культурного діяча. Не гнівіться, що Вам адресую свій перший зойк.

Вибачайте, Андрію Самійловичу, що свій біль я вирішив виплескати на папір. Коли є змога — дайте, прошу, хоч яку-небудь відповідь. І знову — Павличко:

Не бійсь нічого, доки я з тобою,

Іди і правду людям говори!

Не жди ніколи слушної пори

Твоє мовчання може стать ганьбою!

Це — до пояснення мого листа. Хотів би мати ці рядки своїм credo .

Бажаючий Вам здоров'я і успіхів

з привітом

Василь СТУС.

12.ХІІ.62 р.

Р. S . Ви колись дали мені путівку в літературу. Я досі боюсь "підвести" Вас. Два роки не друкувався ніде. Заперечувала і "Літературна Україна", і "Дніпро", і "Жовтень", і "Прапор". Сього року проріс колоском серед літературних сходів у альманасі "Донбасс". Дещо друкує обласна газета.

Я дуже не хотів би підвести Вас, дорогий поете.

http://www.madslinger.com/stus/publitsystyka/

nikitanik: (ілюзія)

и тех, кто мешает им жить… (интервью в газете "Хадашот")
 Но почему украинская национальная идея так часто идет рука об руку с антисемитизмом? Вспомним хотя бы последний инцидент в одном из лучших вузов страны — Киево-Могилянской академии, где учебный год открылся инаугурационной лекцией историка Сергея Белоконя, известного статьей «Двадцать лет еврейской государственности в Украине: 1918–1938 гг.», посвященной раскрытию «определяющей роли еврейства» в «украинской национальной Катастрофе».

— Во-первых, из-за единственной статьи десятилетней давности нельзя пожизненно заклеймить известного историка с достаточно сложной судьбой. Во-вторых, будем откровенны, мы до сих пор считаем довоенное время золотым веком евреев в Советском Союзе. Заметьте, самые ужасные, самые страшные годы в истории страны. Да, советская власть дала евреям равные возможности и до определенного времени не проводила политику государственного антисемитизма. А то, что параллельно нарушались все человеческие и Б-жеские законы, — это нас не волнует?

 Но это естественная реакция на 150 лет узаконенной дискриминации. Когда к нам стали относиться просто как к равным  евреи, как народ, это оценили.

— Это и есть искаженная повестка дня: получается, что мы готовы простить любого людоеда, если он к нам хорошо относится. Ведь никакому Николаю Кровавому и в голову не могло прийти то, что творили большевики. Представьте, у вас был сосед —  матерщинник и антисемит, регулярно бивший вам морду, а потом на его месте поселился бандит и убийца без национальных предрассудков, подружился с вами и взял в подельники. Хорошо ли это для евреев? Не думаю. Для евреев хорошо то, что хорошо для Всевышнего, а не когда их любят всякие подонки.

http://www.hadashot.kiev.ua/content/nado-prosto-uvazhat-narod-na-zemle-kotorogo-zhivesh

nikitanik: (ілюзія)
Originally posted by [livejournal.com profile] inosmi_rss at Как дела у иммигрантов во Франции и Великобритании?
Британцы очень любят копаться в статистических данных и проводить опросы насчет этнических корней населения. Все это позволяет нам оценить определенные реалии: меньше половины жителей Лондона являются «белыми англичанами», и 7,5 миллионов жителей страны приехали из-за границы. Во Франции подобная информация находится под строжайшим запретом.
В отличие от Великобритании, во Франции опускаются этнические и расовые категории. Во время ежегодных опросов какое-то разграничение проводится только в случае иммигрантов во французском понимании этого слова (родившиеся за границей дети иностранцев).
 
В Великобритании нет аналога нашего понятия «иммигрант» (родившиеся за границей дети иностранцев), которое не включает в себя родившихся за границей граждан, как это делают в Америке. За определением foreign born скрываются без исключения все, кто был рожден за границей. 

Национальная статистическая служба Великобритании предлагает заполнить следующую подробную анкету, которая позволяет оценить этническую принадлежность жителей: 

К какой этнической группе вы относитесь? 

1. Белая.
- англичанин, уэльсец, шотландец, британец, житель Северной Ирландии
- ирландец
- цыган
- другое (уточните: …)

2. Смешанная/несколько этнических групп

- белый и черный с Карибских островов
- белый и черный из Африки
- белый и азиат
- другое (уточните: …)

3. Азиатская/ Азиатско-британская

- индиец
- пакистанец
- бангладешец
- китаец
- другое: (уточните: …)

4. Черная/ Африканская/ Карибская 

- африканец
- карибец
- другое: (уточните: …)

5. Другая этническая группа
- араб
- другое: (уточните: …)

Еще одним существенным отличием между Великобританией и Францией является сбор данных о религии с 2001 года, а также другие, более регулярные исследования, например, опрос по занятости. 
Этот вопрос не входит в число обязательных, в результате - около 7% респондентов предпочитают оставить это поле пустым. Число людей, которые не отвечают на этот вопрос, больше количества тех, кто открыто называют себя мусульманами. 

Вопрос сформулирован следующим образом:

Каково ваше вероисповедание?
(вопрос является необязательным)

- атеизм
- христианство (перечисление возможных вариантов)
- буддизм
- индуизм
- иудаизм
- ислам
- сикхизм
- другая религия (уточните: …)

nikitanik: (Default)
Originally posted by [livejournal.com profile] ivanko333at Фінляндія - розвиток національної свідомості. Частина 1.
Дивимось як розивалась національна свідомість в Фінляндії і шукаємо аналогії з РІ і Ураїною

В какой же степени жители Финляндии первой половины XIX в. видели свою родину отдельной нацией?

Воссоединение  Присоединение к России вызвало много явных изменений в жизни общества. Вопрос в том, считали ли тогдашние жители страны эти перемены выражением финского национального духа. Подавляющее большинство населения отождествляло себя прежде всего с церковной общиной и правителем.

Read more... )
В случае Финляндии требовалось активное создание национального прошлого. Лозунг «Мы больше не шведы - русскими стать не хотим давайте же будем финнами» впоследствии приписывался абоскому историку А.И. Арвидссону, который после своих слишком радикальных высказываний по национальному вопросу в начале 20-х годов XIX столетия вынужден был переехать в Швецию. В действительности эту мысль выразил уже в 1811 г. первый секретарь Великого княжества Г.М. Армфельт, после того как услышал предложение императора Александра завоеванному населению отныне стать финнами. Государь подразумевал, что не следует жить в прошлом, и, по мнению Армфельта, долгом финнов было осуществлять пожелание императора.Read more... )

Отделение от Швеции и превращение Великого княжества в административную единицу Российской империи привели к тому, что финский язык впервые стал языком большинства. Отныне администрация для исполнения своих обязанностей должна была владеть им в большей степени, чем раньше.

Началось усердное изучение строя финского языка и его словарного состава, а в 1826 г. священник Густав Рен-валль издал большой финско-латинско-немецкий словарь, который до конца XIX в. оставался нормативным дляRead more... )но именно Готтлунд в 1817 г. впервые высказал мысль о возможности превращения древнего устного творчества финского народа в единое литературное целое. Вполне в духе своего времени Готтлунд выразил эту мечту пошведскиRead more... )

Таким образом, попытки сформировать национальное самосознание предпринимались кругом деятелей культуры, которые, не обязательно сами активно владея финским языком, преклонялись перед ним, будучи убеждены, что в нем кроется душа народа.
Read more... )


Хенрик Мейнандер - История Финляндии
nikitanik: (Default)
Originally posted by [livejournal.com profile] polar_birdat така от цитата
"... ОУН має діяти так, щоб усі хто визнав радянську владу, були знищені. Не залякувати, а фізично знищувати! Не потрібно боятися, що люди прокленуть нас за жорстокість. Хай із 40 мільйонів українського населення залишиться половина - нічого страшного у цьому немає…"

Ця цитата, приписувана Роману Шухевичу, бере свій початок у книзі

Чайковський А., Невідома війна, К., 1994, с. 242 (скачати можна тут http://rutracker.org/forum/viewtopic.php?t=2732745)



Хтось знає оригінал цитати? Бо пан Чайковський А. жодних першоджерел не наводить принципово.

nikitanik: (Default)

Друзі, вітаю всіх, для кого це свято. Хай нам всім щастить!
"Можеш не вірити - нам так відміряно: на краю Землі стояти і надію берегти.
Може, що вільними бути повинні ми: зупинитись на хвилину, залишитись назавжди.
Захиститися від болю
Ти зі мною, я з тобою
Запитання в кулак затискаючи,
Не спиняючись -
ти розірвеш чи загубиш
Перекреслиш все, що любиш -
Тільки потім не знатимеш:
Голос чий
Плаче у ночі?
Можеш не вірити - нам так відміряно: на краю Землі стояти і надію берегти.
Може, що вільними бути повинні ми: зупинитись на хвилину, залишитись назавжди."
 

Марія Бурмака. Хранителі Надіі

http://www.youtube.com/watch?v=J8X2AS0XG_Q&feature=player_embedded#!



nikitanik: (Default)

Тетяна Толстая написала у своєму останньому інтерв"ю: "...В Москве практически нет русской кухни. В так называемых ресторанах русской кухни — плохие подделки. Не та селедка, не та рыба вообще, не те грибы. Щи не те, уха смехотворная, неумелый морс. Пироги — жалкий лепет. Есть пара мест, где готовят блюда русской кухни хорошо, но по цене билета «Люфтганзы».
Вот так вот: русский национализм вроде бы есть, а русской кухни нет. Вот поймать русского националиста, выдать ему дрожжей и запереть на кухне часа на три. Думаете, сумеет пирожок испечь?

То же с украинской кухней — есть очень дорогие рестораны, а массовой вкусной украинской кухни нет.
А в Киеве, например, не удается съесть плохой борщ — не получается у них плохо."
Так от,
 Read more... )


 

Profile

nikitanik: (Default)
nikitanik

October 2015

S M T W T F S
    123
45678910
11121314151617
181920212223 24
25262728293031

Syndicate

RSS Atom

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Aug. 21st, 2017 04:36 am
Powered by Dreamwidth Studios